Анатолій Матвійчук: Є тотальна зачистка і переформатування культурного простору України

Буде забагато слів.
Тут дехто натякає на мій надмірний песимізм у баченні деяких нинішніх культурних тенденцій. Так от, враховуючи об”єктивні події останнього часу (закриття культурно-мистецьких проектів і програм, ліквідація радіостанцій культурного спрямування і навіть цілих телеканалів тощо) песимізм зовсім не безпідставний. Триває тотальна зачистка і переформатування культурного простору України.
Прочитайте хоча б поданий нижче матеріал.

http://cultprostir.ua/ru/post/sharovarschina-otkuda-vzyalas-kakuyu-rol-vypolnyaet-i-chto-s-ney-delat

Це, по суті, квінтесенція нинішніх трендів: переглядати, дискредитувати і нищити все те, що своїм талантом і титанічними зусиллями створювало не одне покоління українців у надскладних історичних умовах.
Хай вас не вводить в оману псевдомистецькознавчий стиль викладу, насправді, це не спроба аналізу, а намагання закласти вибухівку під фундаментальні, історично обумовлені речі. Деякі твердження авторки не враховують історичного контексту, інші навпаки підміняються не мистецькою оцінкою а вульгарно-соціологічними мірками.
Чи не в кожному абзаці – суб”єктивні оцінки, пересмикування фактів і смаківщина. Гадаю, що шельмуванню російських письменників-класиків у післяреволюційні часи чи спаленню літератури на площах нацистської Німеччини також передували подібні публікації.
А сьогодні використовується перевірена технологія Вікон Овертона: спочатку ніби невинне публічне обговорення, потім формування суспільної думки, а насамкінець – демонтаж національних колективів на прохання широкої громадськості під невсипущим оком інтернаціонал-глобалістів різної марки…
І справді, навіщо нації рабів яскраві високопрофесійні і презентативні колективи, що на підсвідомому і невербальному рівні дають уявлення про красу і силу нашого народу, його незламний характер, світлий і добрий гумор. Давайте чисту аутентику – рвані сірі свитини і неоковирні голоси…
Я впевнений, що людина з українським серцем і душею такого б не написала ніколи. Або не була б такою саркастично-категоричною, коли йдеться про нашу історію, культуру нашого народу, від якої нас хочуть відвернути…
Р.S. Чомусь у грузинів не виникає таких дивних роздумів, а їхні народні академічні колективи тричі на рік в Україні збирають повні зали…
Але ближче до теми…

Анатолій Матвійчук