Дослідник Олександр Кисельов

Олександр Кисельов народився 11 квітня 1903 р. у селі Сатанівкці Городецького району Хмельницької області, в сім’ї Івана Кисельова, який завідував казенною лавкою.

Коли він підріс і здобув початкову освіту, батьки віддали 10-річного сина навчатися до Кам’янеця-Подільського до хлоп’ячої духовної школи до підготовчого класу. Щоб матеріально забезпечити своє навчання хлопець вступив до архієрейського хору – цим самим здобув право безкоштовно вчитися, а також першочергово брати шкільні підручники.

В 1919 р. Олександер закінчив училище і перейшов до Подільської духовної семінарії.  Цьому часі сім’я Олександра переїхала до села Великі Вермени, блище до Кам’янця. Коли большевики захопили владу в  Кам’янці-Подільському, вони зразусемінарію розформували. Але саме тоді в місті відкрилися педагогічні курси імені Івана Франка. Тож Олександр Кисельов разом з іншими семінарськими товаришами вступив на ці курси.Учитися було надзвичайно тяжко, бо становище Олександра  батьків було настільки скрутне, що вони майже нічим не могли допомагати синові.

Щоб мати змогу вчитися, Олександр шукав якоїсь допоміжної роботи. Спочатку просто ходив після лекцій на різного роду чорні роботи: наприклад, різати й рубати дрова. Згодом став помічником завідувача Кам’янецької публічної бібліотеки.У січні 1923 року вся сім’я Кисельових  одне за одним  захворіла на тиф. Тож Олександр змушений був повернутися у Великі Вірмени, щоб доглядати за хворими й пильнувати за господарством. Юнак покинув педагогічні курси, які кілька разів переформовувалися та перейменовувалися, аж доки не були приєднані до педагогічних курсів імені Михайла Драгоманова. Саме в той час, після пожежі, педкурси імені Драгоманова влилися в ІНО (інститут народної освіти), і Олександрові товариші по курсу перейшли на четвертий триместр інституту.

А Кисельов, допомагаючи батькам вести господарство, навіть заяви не подавав і залишився поза стінами ІНО. У Великих Вірменах грамотного хлопця обрали членом виконкому сільської ради, до складу ревізійної комісії.Але юнака не покидала думка про педагогічну працю, і як тільки господарство батьків трохи стало на ноги, Олександр у травні 1925 року знову подався до Кам’янця: вступив практикантом до Кам’янецького дитячого містечка, вільний час проводив за книжками, намагаючись поповнити знання, відвідував учительські курси.
Наприкінці червня, коли були іспити для осіб, що бажають учителювати, Олександр Кисильов успішно склав іспит і здобув право вчителювати. Спочатку Олександра призначили учителем Ставчанської трирічної трудової школи Новоушицького району. Учителював він у Ставчанах рік, а з 1 жовтня1926 року наросвіта, на прохання Олександра Кисельова, перевела його до Черчецької семирічної трудшколи.У селі Черче він спочатку вчив молодших школярів, а починаючи з другого триместру, коли до школи було призначено ще одного вчителя, перейшов на викладання української мови й співів у хорі в концентрі. Але оскільки Олександр не мав закінченої вищої освіти, потрібної для викладання в старшому концентрі, його, згідно з розпорядженням наросвіти, перевели з 20 вересня1927 року до школи-трирічки села Кізі Орининського району.

У жовтні 1927 року Олександр Кисельов просить зарахувати його до екстернату Кам’янець-Подільського ІНО, заручившись відповідним клопотанням окружного правління (профспілки робітників освіти). Але, оскільки Олександр мав тільки дворічний педстаж, а згідно з інструкцією Наркомату освіти для допуску до екстернату треба мати щонайменше трирічний виробничий (педагогічний) стаж, ректор ІНО Володимир Геринович не задовільнив його прохання.

В цій ситуації Олександр Кисельов вступив до Київського інституту народної освіти. 1936 року, закінчивши філологічний факультет Київського університету і там на три роки ставаспірантомна кафедрі української літератури. Знайшлася і тема, яка стала справою життя Олександра Кисельова: життя та творчість Павла Грабовського.  Якраз 1939 року мало святкуватися 75-річчя з дня народження Павла Грабовського і треба було дослідити ювілята. Олександ з ентузязмом взявся за цю тему. Він поїхав у Тобольськ, де жив у засланні та помер поет, відшукав у Фрунзе сім’ю письменника, зібрав і записав спогади про Павла Грабовського від його друзів і знайомих по засланню, розшукав статті та кореспонденції поета в сибірськихгазетах, виявив низку архівних документів, що стосувалися поета.

Підсумком цієї роботи стала монографія Олександра Кисельова «Павло Грабовський. Його життя та діяльність» (1940 рік), за яку дослідникові наступного року надали учений ступінь кандидата філологічних наук.
Війна перервала плідну працю вченого. Його покликали в ряди армії  і приділили у  склад військ 1-го Українського фронту. В цьому загоні Олександр Іванович пройшов від Дніпра до Ельби. На службу в Радянській армі він перебувавдо  травня 1946 року, а після повернувся до Інституту літератури АН УРСР. В цьому періоді він в Київському університеті читав загальний курс української літератури та спецкурс «Життя та творчість Павла Грабовського». І, звичайно, не покидав досліджень, підсумком яких став вихід у світ тритомника Павла Грабовського (у 1959-1960 роках), два видання монографії про життя й творчість поета (1951 і 1959 року). За друге, доповнене і перероблене видання монографії Олександру Кисельову 1963 року присудили учений ступінь доктора філологічних наук.

Досліджував учений і творчість інших письменників 19 століття, зокрема, поетичну творчість Івана Франка, яку надзвичайно цінував. Не обминули Олександра Кисельова і переслідування. Наприкінці 1940-х року Олександра Івановича тричі викликали на допити енкаведисти за наклепами на нього як «запеклого українського націоналіста». В 1964 року вченого звільнили з роботи і на тому тлі Олександер набавився нервових недуг.

Щоб підтримати хворого чоловіка, дружина Любов Никифорівна, як зазначає літературознавець Віталій Мацько, «перед святами сама вигадувала тексти вітань то від керівництва Інституту літератури, то від інших установ і осіб й кидала в поштову скриньку, щоб в цей спосів заспокоювати розстроєні почуття свого мужа. Останні роки життя О. Кисельова були насправді дуже важкими. Врешті учений помер 24 лютого 1967 року і його поховали в Иєві на Байковому кладовищі.

В  похороні взяли участь найблищі друзі померлого. Його дружині Любові Потьомкіній удалося впорядкувати збірник вибраних праць Олександра Кисельова, який 1972 року під заголовком «Література гарту й боротьби» побачила світ у видавництві «Дніпро». У вступному слові до збірки Микола Грицюта назвав Олександра- ,,Орачем незайманих облогів’’.

4 квітня 20о3 р. в Хмильницькому відбулася Всеукраїнська науково-практична конференція, присвячена сторіччю з дня народження Олександра Кисельова. Побачив світ науковий збірник, до якого увійшли дослідження вчених, каєзнавців із Києва, Винниці, Тернополя, Хмельницького та Кам’янця-Подільського, спогади доньки літературознавця  – кандидата філологічних наук, доцента Київського університету Людмили Кисельової. А внук ученого Олександр Вакуленко-Кисельов підготував до друку щоденник і окремі листи дідуся.

Література:

Українська літературна енциклопедія – Т.2. – Київ, 1990.-С.469

Мацько Віталій. Спрага відкриття // Корчагінець. — 1989. — 8 січня. — С. 6—7.

Мацько Віталій. Лицар духу і совісті // Мацько Віталій. Злотонить. — Кам’янець-Подільський, 1994. — С. 190—193.

Ярослав Стех

і