Сергій Жижко: реально 25 років ми маємо владу російськомовних!

Говорять, що, незважаючи на національні, регіональні, релігійно-церковні, мовні відмінності, політичні уподобання та вектори ми маємо бути єдині. Так.
У цій ієрархії, піраміді розмаїття відмінностей головною, базовою, яка заважає розвитку України є мовна відмінність. Вона наповнює і політичну, і церковну чи регіональні порізнення. Була б Україна україномовною у нас були б інакшого характеру партії, інші уряди, президенти, стосунки з Росією і світом, інші економічні результати.
Російська мова є не тільки комунікативним засобом, приватною справою , як польська, наприклад у Польщі, вона в Україні стала фактором політичним, допомагала втягувати українців у будівництво російської імперії, була мовою чужої держави, колоніального визиску і насильної денаціоналізації.
Тобто, вона насаджена з політичних міркувань штучно і до цих пір впливає на послаблення державності в Україні.

У нас з ще комуністичних часів російськомовні управлінські, правоохоронні, ділові кола, більшість партій влади – КПУ, прокучмівські партії, ПР, більшість активу партій у сьогоднішній владі є російськомовними і проблеми україномовного населення ними не беруться до уваги, не вирішуються.
Розмови українською на мікрофон чи в час виборчої кампанії не означають, що такі політики переймаються українськими проблемами.
Подвійний стандарт – це як борються з корупцією, а самі є корупціонерами, говорять на камеру українською а в діяльності російщать українців.
Тобто, реально 25 років ми маємо владу російськомовних (з невпливовими вкрапленнями україномовних, (окрім самого Ющенка і вузького кола його оточення), яка не враховує інтересів україномовних.
В такому режимі ми спостерігаємо постійне протистояння зросійщеного міщанства із україномовною провінцією, бувших колонізаторів та сколонізованих із україномовною периферією. Воно проходить не тільки у соціально-культурній площинах, а й політичній. Російськомовні два десятки років вибирали нам КПУ-ПСПУ, СДПУо, НДП, Партію праці, Громаду чи Трудову Україну…
Якби російськомовне міщанство підтримало РУХ на початку 1990-х хоча б на 50% у нас сьогодні була б інша Україна. Але частина їх зробила це тільки у 2004 році.
Якби російськомовні вийшли на Майдан у 1990-му році так як у 2014-му – інакша б була Україна і ми не втратили б 20 років.

Але йти у партії із українським національним характером російськомовні, часто поділяючи погляди, програми, не хочуть, бо вони не хочуть розмовляти українською мовою.
Україномовні ж, у партіях з російськомовним членством не відіграють жодної ролі.
Так у нас двомовність стала політичним гальмом розвитку. Замість за подібними політичними переконаннями бути в одній партії, голосувати за неї, російськомовні створюють свою партію і конкурують з подібною, котра складається з україномовних, подрібнюють електорат і часто залишаються на обочині. Ці процеси стимулюють олігархічні медіа а олігархи використовують для втримання своїх позицій.
Російською мовою України не збудуєш.

Без свідомого добровільного переходу російськомовного населення на українську у нас залишатиметься тривале протистояння котре спричинятиме перебування при владі політшахраїв, корупціонерів і антидержавників.

Сергій Жижко
 

 

і