РОЗВІНЧАННЯ МІФУ: ЯК ПИШЕТЬСЯ ТАК І ЧИТАЄТЬСЯ

Мені з дитинства завжди казали, що українська мова не складна, як чується так і пишеться, як пишеться, так і читається, на відміну від російської: сколько – сколька, молоко – малако, конечно – канешна і таке інше. Але коли я намагався писати так, як чую, то завжди припускався помилок. Виявляється в українській мові не все так просто:

1) Дзвінкий “г” перед глухими вимовляється як “х”: нігті – ніхті, вогкий – вохкий, легкий – лехкий, дьогтю – дьохтю.

2) Дзвінкий “з” перед глухими вимовляється як “с”: з ким – с ким, з поля – с поля, розкритий – роскритий, безпідставний – беспідставний.

3) Літера “в” має два варіанти вимови: губно-губний “ў” (дівка – діўка) та губно-зубний “в” (він, вона). Приголосний “в” у кінці та середині слова після голосного вимовляється як “ў”: пішов – пішоў, узяв – узяў, ловка – лоўка, кров – кроў, лавка – лаўка.

На початку слова “в” перед приголосним якщо попереднє слово закінчується на голосний, вимовляється як “ў”: вплив – ўплиў,
вказівка – ўказіўка, втіха – ўтіха, вчили – ўчили, втеча – ўтеча, втома – ўтома.

4) Не допускається пом’якшення твердої “ч”: час, чорний, сорочка, плач, ніч, чому.

5) Літера “щ” вимовляється як сполучення двох твердих приголосних “шч”, а не як “шчь”: щастя – шчастя, щітка – шчітка, прощання – прошчання, щур – шчур.

6) Глухі приголосні перед дзвінкими змінюються на парні їм дзвінкі (с – з, т – д, к – ґ), це називається уподібнення, або асиміляція: просьба – прозьба, ось де – озь де, молотьба – молодьба, боротьба – бородьба, футбол – фудбол, як же – яґ же, вокзал – воґзал, екзамен – еґзамен, анекдот – анеґдот, рюкзак – рюґзак, екзотика – еґзотика.

Розподібнення – заміщення приголосного на непарний.

7) У фразах давального та місцевого відмінків однини іменників жіночого роду перед закінченням “і” сполучення приголосних перетворюються:
“жці” – “зьці”: на доріжці – на дорізьці, запорожці – запорозьці;
“шці” – “сьці”: на подушці – на подусьці, пташці – птасьці;
“чці”, “тці” – “цці”: у річці – у ріцці, радіти тітці – радіти тіцці.

8) Дієслівна форма “ться” вимовляється як “цця”: купається – купаєцця, ховається – ховаєцця;
“шся” вимовляється як “сся”: смієшся – смієсся, миєшся – миєсся, подобаєшся – подобаєсся;
“жся” як “зься”: намажся – намазься, зважся – звазься;
“чся” як “цься”: вибачся – вибацься, не морочся – не мороцься.

9) Сполучення приголосних “тш” вимовляється як “чш”: коротше – корочше,
– сполучення приголосних “тч” та “дч” вимовляються як “чч”: заквітчаний – заквіччаний, льотчик – льоччик, відчайдушний – віччайдушний
– дзвінкий “з” перед шиплячими вимовляється як шиплячий: зшити – шшити, зжарити – жжарити, безшумний – бешшумний, розжарити – рожжарити, з жінкою – жжінкою.

10) Спрощення в групах приголосних.
– “нтст” читається як “нст”: агентство – агенство,
– “нтськ” як “ньськ”: студентський – студеньський,
– “стськ” як “сськ”: туристський – турисський,
– “стц” як “сьц”: артистці – артисьці,
– “здц” як “зьц”: поїздці – поїзьці,
– “стд” як “зд”: шістдесят – шіздесят,
– “стс” як “сс”: шістсот – шіссот.

(за мотивами конспекту зі “Сценічної мови”).

Андрій Нікітін

і