Майбутня українська школа від Посла доброї волі ООН в Україні – А.Спірідончева

Років через 20, коли ті, що зараз пішли в початкову школу, народять своїх дітей і ті підуть в молодшу школу, звичайний клас виглядатиме приблизно так. У ньому навчатиметься десь 17 дітей. Троє з них будуть дітьми з пробірки від засекречених донорів, бо батьки не змогли чи не захотіли з особистих переконань самозапліднитись. Решта в різний спосіб втратять біологічних одного чи обох батьків: розлучення, смерть у молодому віці, виїзд закордон на заробітки, позбавлення батьківських прав, зникнення батька, який дізнався про вагітність партнерки, відмова від дитини в пологовому будинку матір’ю, зникнення батька на окупованих територіях, або ж розподіл батьківських обов’язків між розлученими батьками, які весь час будуть забувати забрати дитину зі школи, бо плутатимуться, чия черга. Щонайменше одна дитина буде з лгбт-сім’ї, де дві мами, два тата чи інші варіації сексуальної орієнтації, включені в це поняття. Ще кілька дітей будуть представниками інших національностей (сусідніх чи нацменшин) і неодмінно матимуть якісь вади здоров’я, зовнішнього вигляду чи особливості поведінки. А от жодному учню, що жив би в традиційній українській сім’ї з люблячими татом і мамою, в звичайному класі майбутньої української школи місця не знайдеться. Або ж сімей таких через 20 років просто не залишиться.

Таку модель майбутньої української школи у своїй книжці «Майя та її мами» програмує для сьогоднішніх учнів молодшої школи Посол доброї волі ООН в Україні письменниця Лариса Денисенко.

Саме так: Лариса Денисенко – авторка книжки про дівчинку Майю, її двох мам-лесбійок і її «особливий» клас – нещодавно стала Послом доброї волі ООН в Україні.

Поки ми сміялися над «рускім міром», який вигадував байки про гейропу – гейропа підкралась непомітно і одразу до наймолодшого і найвразливішого покоління. Хоча ні, не одразу до наймолодших і не так уже й непомітно, а тонко і майстерно, з інструментарієм маркетингу і пропаганди влізла в мозок прогресивним дорослим. От скажіть навскидку: який стосунок лгбт мають до 8 березня? Наче ж ніякого. А в колі пов’язаних осіб, які крутяться навколо фондів, що фінансуть гендерні і лгбт програми і проекти, до яких належить і Денисенко – мають. У зверненні до В’ятровича про повернення свята 8 березня якимсь боком вліз абзац про лгбт. Або одна відома критикеса на сайті, що опікується гендером, робить огляд сучасної жіночої літератури в Україні і поруч з яскраво вираженими тематичними напрямками вставляє в якості рівноправного напрямок про нетрадиційні сексуальні стосунки жінок, спираючись на кілька творів. Виходить, що тема нетрадиційного сексу дуже хвилююча для українського жіноцтва? Все це робиться дозовано, акуратно, чіпляючись до цікавих і суспільно важливих тем. Ви поперхнетеся, але проковтнете, бо з усім, крім отого лгбт-абзацику, ви внутрішньо згодні. До інклюзивності – вам паровозом причеплять лгбт. До неповних сімей – також додасться причепний лгбт-вагончик. І робиться це певним колом пов’язаних осіб за кошти гендерно- і лгбт-розбудовницьких фондів. На мою особисту думку, тут має місце системна замаскована проплачена пропаганда.

«Майя та її мами» – це не про толерантність і не про любов, це – модель для наслідування. Це модель для дітей, які ще не навчились мислити критично, не набули достатніх знань з біології та медицини, які все сприймають на віру. Спостерігаючи за гарячими дискусіями навколо книги, у мене склалося враження, що багато прогресивних дорослих, що торочать про ідею толерантності у книзі, самі не навчились мислити критично і не набули необхідних знань.

Коли дитина відкриває цю книгу – вона потрапляє в магазин життєвих сценаріїв, які жодним чином не оцінюються, а… толеруються. Ось тут тато кинув вагітну маму і втік – значить так можна, це ж нормально, це ж толерується. Ось тут мама залишила дитину в пологовому будинку. Теж норм, так можна. Ось тут батьки розлучились і доглядають за дитиною по черзі – отже, можна полюбити когось, зробити з ним дитину і послати подалі, коли набридне любити. А чо, так роблять, а інші це толерують. А взагалі кожна людина сама розпоряджається своїм життям: зі своїм життям можна робити що завгодно і кохатися з тією статтю, з якою буде зручно в певний момент, чи й не кохатися зовсім, бо завжди є запасний вихід – дитина з пробірки, звісно, якщо встигнеш і не помреш дочасно від всезавгодності. І це ще в Майїн клас не потрапили адепти чайлд-фрі, мабуть тому, що не змогли народитись. Зразка ж, гідного наслідування, який є традиційним для нашої культури – у книзі не передбачено (бо ж на це європейські фонди не виділяють грантів). Ось таке нове суспільство намагається виховати «Майя та її мами».

Скандальна книга вийшла за фінансової підтримки фонду ім. Гайнріха Бьолля в Україні, який спеціалізується на розвитку громадянського суспільства здебільшого в напрямку гендерної рівності і «захисту прав» лгбт-меншин. Простіше кажучи, допомагає впроваджувати «європейські цінності» в царині гендеру та лгбт в Україні, за які, наче за рятівну ниточку, ухопились наші грантожери. Тільки і європейці, і наші активісти вдають, ніби не розуміють, що не все європейське нам підходить, бо ми – інші.

В Європі лгбт має давню історію. Починати можна з Давньої Греції, де були присутні усі види сексуальної розпусти – з розвинутою проституцією, святковими оргіями, і обумовлений традицією гомосексуалізм. Наприклад, для хлопчика було честю стати «другом» старшому поважному чоловікові, єднаючись із ним сексуально в пасивній позиції, бо так він дорослішав і сам ставав чоловіком. Зате, коли подорослішає, має і собі знайти такого юного «друга». Давні римляни змінили традицію і в якості «друга» дозволялось використовувати лише рабів. Античність повносило увійшла і значною мірою сформувала західну культуру.

Це відповідь тим, хто намагається доводити, що гомосексуалізм обумовлений генетично, а мода, культура, пропаганда не можуть змусити до одностатевих стосунків.

Згодом гомосексуалізм приборкала і опанувала католицька церква. Її служителі, на відміну від православних, несуть обіт безшлюбності, що забороняло їм мати любовні і сексуальні зв’язки з протилежною статтю, зате сприяло розвитку гомосексуалізму і педофілії, скандали з якими католики розхльобують досі.

Що з цього має стосунок до України? Це все не наше. У нас сформувалась інша, своя, сексуальна культура. Чому ми маємо нести до себе чуже сміття?

Крім того, розповсюдження лгбт (як загальна розпуста, а не фізична особливість конкретної людини)  характерні для заможних суспільств через надлишок вільного часу і засобів (хто вважає, що лгбт – стримувач популяції, хай поцікавиться китайцями). Історія знає античні суспільства, що вигадували різні сексуальні практики, поки їхні раби займались господарством, розпусту при королівських дворах Європи. ЛГБТ не є винаходом нашого часу. Нині лгбт-ініціативи виходять із країн, що мають найвищий ВВП на душу населення. Українці ж зараз не надто заможні, щоб аж так розкошувати)))

Навколо книжки Лариси Денисенко щойно розіграли великий скандал за участю право-радикальних організацій, акурат перед Львівським форумом видавців. Характерно, що розіграли не праворадикали (вони лише подали письмове звернення, досить стримане і цілком обгрунтоване), а друзі і піарщики Денисенко, які роздули меседжі про погрози, зрив, утискання секс-меншин. Але книжка не нова, вона випрана з перволь побачила світ значно раніше. «Майю та її мам» намагались отак піарити ще перед Книжковим арсеналом весною, але щось не пішло, бо книга відверто кажучи ніяка, безсюжетна, примітивна, з тупенькими малюнками – дітям не цікава. Мережу захламили піар-публікаціями і позитивними рецензіями, але на презентації людей майже не було (я саме пробігала повз під час презентації). Хвиля не здійнялась. Тож зараз надолужують.

Багато хто каже, що книга хороша, бо вона про толерантність. Але чомусь забувають, що зворотнім боком толерантності є вседозволеність. Ще кажуть, що це книга про любов. Який зразок «любові» дитина може побачити, якщо тато кидає маму, а мама – дитину і ще цілий магазин подібних варіацій? Вважаю, що розмови про любов тут взагалі недоречні.

На українському ринку є значно кращі книжки, які дуже делікатно говорять з дітьми про толерантність і при тому є цікавими для дітей, а не лише для грантодавців. Чомусь від жодного із захисників «Майї…» я не побачила жодної назви справді хорошої книжки.

Є книжка Лариси Ніцой «Дві бабуськи в незвичайній школі», де герой-хлопчик пересувається в інвалідній колясці. Є гарна серія книжок британської письменниці Джаклін Вілсон про дітей в «нестандартних сім’ях», вони не лише розкривають проблеми і змінюють ставлення до «інакшості», але й мають захоплюючі сюжети, гарно написані. Є там «дівчинка-валіза», батьки якої розлучені і вона змушена жити на дві родини. Є дівчинка-сирота з притулку, яка шукає собі нову маму. Є дівчинка, яка соромиться своєї сестрички з фізичними і розумовими вадами, але під кінець книги вона і читачі розуміють, як правильно до цього ставитись. Для гламурних дівчаток цікавими є ті ж «Монстер Хай» Лізі Харрісон (в Україні вийшло дві повісті про них), де кожна героїня по своєму особлива і через цю особливість відчуває якийсь дискомфорт, а твір вчить бути толерантними до особливостей кожного. Але там немає про лгбт, бо дітям прививають толерантність до того, що їм актуально в їхньому віці. І звичайно ж, в цих книгах неможлива ситуація, коли «інакшість» затулила собою все звичайне чи «інакшість» видається за варіант норми. Вони в жодному разі не створюють моделей для наслідування, а лише вчать толерантності до людей, чиї особливості від них самих не залежать.

У Лариси Денисенко, крім «толерантності», діти вчитимуться невпорядкованим сексуальним стосункам і безвідповідальному ставленню до своїх майбутніх дітей. Та це не заважає творцям агресивно просувати книгу до юного читача (не забуваймо про приховану пропаганду лгбт).

Щойно «Майя» побачила світ, грантодавець запропонував її безкоштовно цільовій аудиторії: «якщо ви – бібліотека, школа, університет чи громадська чи інша організація, яка має бібліотеку, багатодітна родина або дитячий будинок сімейного типу, або у вас немає 150 гривень, але книжка просто дуже вам потрібна, заповніть форму і вам книгу вишлють, або ви зможете забрати її у київському офісі фонду Heinrich-Böll-Stiftung Ukraine». (Це відповідь тим, хто каже, нібито купувати чи не купувати цю книгу своїй дитині – особистий вибір батьків). Зараз електронну версію можна безкоштовно скачати на сайті “Української правди”, що у зв’язку зі скандалом вже багато хто зробив.

А для кращої продавабельності і успішнішого пропихування в освітній процес «Майя та її мами» ще й нашпигована затребуваною патріотичною інформацією про український Донбас і Крим. Якщо ви вчителька, то вам буде складно сказати, що місце цієї книжки на смітнику, бо вас одразу звинуватять в непатріотичності, а непатріотам в школі, як відомо, не місце. Ресурсів і корисних ідіотів, щоб здійняти піар-скандал на порожньому місці, в цієї купки лгбт-просвітян вистачає, скандал на Львівському форумі цьому приклад.

Щоб переконатись в безпідставності і штучності розіграного скандалу, пропоную спокійно і уважно прочитати лист-звернення громадських організацій. На жаль, сприйняти його гідно і з повагою до іншої точки зору у Денисенко і Ко не вистачило толерантності.

Антоніна Спірідончева

і