Тема мови – не найважливіша. Вона – екзистенційна.

Подивився сюжет з Ostap Drozdov і Юрієм Романенком.

До честі обох, обоє виявилися принциповими, але і цивілізованими теж. Тому попри явний конфлікт усе вийшло напрочуд спокійно і гідно.

Я пережив своєрідний розрив з Юрієм трохи раніше цього року. Юрій якось поцікавився, чому ми більше не друзі в ФБ? Я чесно відповів, що раніше застерігав його не скочуватися до вульгарної українофобії, і що не можу толерувати таку його позицію ФБ-дружбою, бо це ставить під сумнів мої принципи і переконання.

Я є твердим прихильником створення в Україні політичної нації і державного будівництва не на етнічному грунті, а на фундаменті політичних свобод, принципів і тд.

Скільки би хто не називав мене націоналістом (і наскільки близькими не були би для мене націоналістичні погляди), я прекрасно усвідомлюю, що мовно-етнічна тема не є найважливішовою з точки зору побудови квітучої майбутньої України.

Десь на тих самих поглядах, щоправда в іншій стилістиці викладу, стоїть і Юрій Романенко, якого я попри все вважаю і розумним чоловіком, і, напевно, якщо не другом, то своїм товаришем.

Але є між нашими поглядами і одна суттєва різниця.

Я розумію не лише те, що мовно-етнічна тема не є центральною. Але я також розумію, що без належної уваги до цієї теми, без чіткого визначення ролі і місця української мови, як об”єднуючого ідентифікуючого фактора української політичної нації, успішної України не буде взагалі.

Тема мови – не найважливіша. Вона – екзистенційна.

Так, схоже, що група інтелектуалів як Юрій Романенко вважає, що українська мова і її носії заважають їм концентруватися на більш важливих питаннях розвитку нації. Україномовні тубільці заважають інтелектуально вищій касті російськомовних соплеменників будувати для них рай.

Звичайно, це глибоко хибний підхід. Україна або буде українською, або буде (успішною чи запущеною) частиною Росії, Польщі, Угорщини, Молдови і Румунії.

Це потрібно сприйняти як аксіому. Як потрібно зрозуміти і те, що вирішувати питання ідентичності (не лише за мовною ознакою) нам потрібно не після, а одночасно з вирішенням усіх інших болючих суспільних, політичних, економічних питань та проблем.

Тому мовне питання, як говорив один український політик, не є першим, але не є і другим. Сподіваюсь, що усвідомлення цього прийде колись до Юрія Романенка і примирить його з тими, хто, на його думку, сьогодні відволікає “дурницями” від значно більш серйозніших проблем.

Bohdan Yaremenko

Мал.В.Півень