“НЄТ, РЄБЯТА – ВСЬО НЄ ТАК. ВСЬО НЄ ТАК, РЄБЯТА …”

Гадаю, що не тільки мене неприємно вразив наш “мистецвознавець” від ФСБУ В.В”ятрович, який нещодавно заявив, що Владімір Висоцький несе в Україну той самий “руцькій мір”, що панує зараз на Донбасі.
В”ятрович у нас, на жаль, людина державна, а значить, як усі наші чинні “державники”, володіє певною кількістю ботів та тролів, на кшталт Олега Манчула, якого вже наступного дня “осінила” та сама дурня – Висоцький ворог!
Я готовий вибачити і першому, і другому, бо вони або не жили за часів великого барда, або ще пішки під стіл ходили, коли він почив у Бозі.
А от мені, як і багатьом іншим радянським дітям 60-х років, довелося слухати Висоцького як нелегального поета на поганеньких ще бобинних магнітофонах у наших наскрізь прорадянських дворах.
Стус, Чорновіл, Лук”яненко, Василь Симоненко були тоді від нас так надійно ізольовані системою, що ми вперше почули про них тільки через тридцять років після нашого дитинства.
А час спливав, і за нашим совковим дитинством ішла така ж одностайна юність, і якби ми вже тоді не тримали у власних кишенях дулі тій тоталітарній системі у вигляді пісень Висоцького, певен, що наше сьогодення було б ще більш жахливим, ніж воно є.
Це саме завдяки йому ми дізнались усю правду про нашого гегемона (пролєтаріат) – “ти, Зін, на грубость нариваєшся”, “ми пішем вам от імені завода”, “Сєрьога умний – он панімаєт”.
Ні, й до того, ми всі бачили, що той гегемон, що жив серед нас, не відрізнявся ані високою мораллю, ані зразковою побутовою поведінкою. Але всі дорослі навколо нас доводили нам, що він має на те свинство повне право, бо в нього робота, бач, важка.
А Висоцький посміявся над тим гегемоном так, що той, перебуваючи навіть на найвищих державних посадах, як і В”ятрович, навіть не вкурив, з чого саме посміявся поет…
Це саме Висоцький змусив нас уперше замислитися над тим, а чи насправді такі вже хворі люди лежать у наших совкових психдиспансерах: “Настоящих буйних мало – вот і нєту вожаков…”
Це саме Володимир Семенович розбив на наших очах ікону радянського спорту: “ход коньом по головє”, “а наші рєбята за ту же зарплату…”, “удар, удар, єщьо удар…”.
Тобто можна казати, що Владімір Висоцький урятував від совка ціле покоління радянських людей. Не все, звичайно, покоління, але достатню його частину для того, щоби там, “на горі”, нарешті зрозуміли у 80-х, що персаджати нас усіх, як шістдесятників, уже не вийде, і треба вже, нарешті, міняти саму систему…

Олександр Крамаренко

і