Мішель Терещенко про все…

Наша сьогоднішня розмова, із, як на мене, людиною абсолютно унікальною. Нащадок славнозвісного роду українських підприємців-меценатів Терещенків, француз з народження, після Революції Гідності від відмовився від французького громадянства, ставши громадянином України. Зараз він – мер невеличкого містечка Глухова, що стоїть, практично, на кордоні з Росією.

Мішель Терещенко: Нинішня влада – це нащадки тих, хто вкрав усе у моєї сім` ї

Мені надзвичайно цікаво було почути думки і судження людини, котра ніколи не знала нашої системи, котра була вихована під гаслом «Прагнення до суспільної користі». Саме ці слова на свої знамена помістив могутній рід Терещенків за свого розквіту, що його припинив більшовицький переворот 1917-го.

Месьє Мішель, я купила книгу “Перший олігарх”, написану вами про вашого діда, Михайла Івановича Терещенка, багато років тому. І одразу її забрала читати донька, а потім у доньки забрала її подруга. Словом, ця книга ходила по руках кілька років. І коли вже була домовленість про нашу зустріч, я згадала, що моя книга десь на руках у людей, і мені лише щойно її повернули, і я тільки-но почала читати. Очевидно, що така затребуваність вашої книги свідчить про її потрібність. І корисність. Але я хочу поговорити ось про що. Я не корінна киянка. Мої батьки приїхали з села і познайомилися вже тут, в університеті. Але я і моя донька – ми народилися в Києві  і вважаємо це місто своїм рідним. І мене просто жахає те, що зараз із ним відбувається. Я можу тільки уявити, що відчуваєте ви, людина, предки якої дуже багато зробити для Києва.

От скажіть, таке поняття як еліта, – наскільки воно важливе в контексті людей, які знаходяться у владі?

Зараз?

Так, зараз. Чи є у нас взагалі таке поняття як еліта? Очевидно, ваш рід можна назвати елітою тодішнього суспільства. Тому мені цікава ваша точка зору.

Питання нелегке. Зараз люди у владі – це, можливо, нащадки тих, хто вкрав все у моєї сім’ї. Цей зв’язок між киянами та моєю родиною – він сакральний і дуже сильний, але я можу сказати, що ніколи не було так важко, як зараз…

В якому сенсі?

Ризики для будинки моєї родини зараз у Києві максимальні. Тому що всі вони зараз аварійні. І ніхто не знає, що буде з ними в  майбутньому.

Наприклад, музей Шевченка. Перший раз за сто років вони прибрали герб моєї родини з фасаду. Там завжди, навіть за Радянського Союзу, був на балконі герб моєї сім’ї. А три роки тому зняли.

Чому? Ви задавали це питання?

… Ну, це був план Лариси Скорик і Ганни Герман, вони хотіли зробити там щось, як Лувр. Тепер головним входом став службовий вхід, а Двері добра вони замурували. І прибрали від будинку душу, я вважаю. Не тільки душі родини Терещенків, але вони прибрали душу Шевченка.

А можете трішки докладніше про столичні пам’ятки архітектури, зведені вашою сім’єю в Києві і про їхній теперішній стан?

Що я бачу зараз – це, як я вже сказав, знищення музею Тараса Шевченка. Це колишній палац Терещенків, будинок мого дідуся Ніколи Терещенка, пам’ятка національного значення, яка у 2013 році була спотворена під виглядом так званої «реконструкції». Замурований центральний вхід («Двері добра»), вікна, знята частина ліпнини, прибудований скляний «атріум», знищені дерева Шевченка у дворі… Сам музей також спотворили – втричі скоротили кількість залів для експозиції, а експозицію тоді – бо планувався приїзд Путіна на 200-річчя з дня народження нашого Кобзаря – «прикрасили» портретом Катерини ІІ.

Усі роботи з «реконструкції» виконувало комунальне підприємство під керівництвом Непопа (директор комунального підприємства з питань будівництва житлових будинків “Житлоінвестбуд-УКБ”, депутат Київської міської ради VIII скликання (фракція “Солідарність”),член комісії Київської міськради з питань містобудування, архітектури та землекористування – ред.) і, звичайно, кошти, а це близько 55 мільйонів, було витрачено не за призначенням. Порушена під тиском громадськості кримінальна справа не розслідується. Будівля музею і досі не введена в експлуатацію, але це не заважає там постійно проводити заходи, та ще й за участю перших осіб країни.

Така ж ситуація довкола колишнього музею російського мистецтва. Зараз музею повернули назву, колись придуману більшовиками: «Київська картинна галерея», відмовившись, як ми пропонували, назвати музей на честь його засновників – Київський національний музей «Галерея Терещенків». Хоча відповідний проект рішення, який ще у 2015 році підготувала моя дружина Олена, тоді депутатка Київради, пройшов громадські обговорення та всі визначені комісії. Його просто відмовилися включати в порядок денний останніх пленарних засідань Київради VII скликання.

Тоді ж колектив музею на своєму сайті опублікував заяву про те, що, мовляв, родина Терещенків не причетна до його створення. Хоча всім відомо, що музей функціонував ще до більшовицького перевороту і до конфіскації будинку радянською владою, разом із колекціями картин з будинків Івана та Ніколи Терещенків.

Директор музею Вакуленко вже теж публічно заявив про свій намір реконструкції  пам‘ятки. Хоча це заборонено чинним законодавством, і ми, звісно, цього не допустимо.

Також є нагальна потреба провести комплексну інвентаризацію у цьому музеї та музеї-галереї Богдана та Варвари Ханенків (у будинку моєї тітки Варвари Ханенко).

Ви підозрюєте, що деякі картини могли замінити на репродукції?

Так. Крім того, наскільки мені відомо, деякі картини протиправно віддавалися «на тимчасове зберігання» у державні установи, а також у Межигір’я Януковича, і досі не повернуті.

Зараз ми не знаємо, де знаходиться близько дванадцяти картин з колекції моїх предків. Є також питання щодо автентичності багатьох робіт, присутніх у діючих експозиціях…

Знищують садибу Терещенків на бульварі Шевченка, 34, де народився мій дідусь – Михайло Іванович Терещенко, а згодом знаходилося одне з міністерств УНР та обиралася Директорія!  В її охоронній зоні компанією «Інтергалбуд» регіонала Зубіка без жодних дозволів від розпочалося зведення чергового монстру. Це будівництво ми зупиняли з дружиною, удвох блокуючи будівельну техніку, бо поліція не реагувала… Підключили небайдужих киян, і, таким чином, через створений суспільний резонанс поки що незаконні роботи не ведуться…

Доводиться до руйнування особняк Олександра Терещенка по вулиці Льва Толстого, 7, де знаходиться Національна бібліотека медичних наук.  Балансоутримувач – Міністерство охорони здоров’я – на наші вимоги виділити кошти на ремонт, не реагує. А з іншого боку – адміністрацію бібліотеки атакують усілякі «інвестори», що мають намір перетворити унікальний особняк на чергову багатоповерхівку.

Це скандал. Руйнуються всі будинки та палаци родини Терещенків. Навіть у Глухові, на очах Мінкульту й правоохоронних органів, просо зараз знищується пам‘ятка національного значення, Трьоханастасіївський собор, побудований моїми предками, де знаходиться їх родинний склеп. Московський патріархат вирішив без жодних дозволів, без проекту розібрати оригінальні куполи й звести замість них «золоті». Роботи виконуються невідомо ким і в результаті цього варварства пам‘ятка втратила свою автентичність, а її аварійний стан ще китинішим… І я як міський голова нічого не зміг вдіяти: разом з активістами ми неодноразово відловлювали будівелників-нелегалів, знімали їх з даху й здавали поліції, а поліція їх відпускала і роботи не зупиняла. Обласне управління культури та ДАБІ свідомо заплющувало очі, а Мінкульт нам надсилав відписки, що роботи не проводяться. Повне свавілля…

Ви можете дати відповідь на питання, чому влада міста дозволяє це робити?

Тому що влада міста невихована. Без освіти, без культури. Це проблема. Тому, відповідаючи на ваше питання – зараз я не бачу еліти у владі міста. Ну, спортсмен, плейбой, боксер, це все дуже симпатично, але це не людина, яка може зберегти культурну спадщину міста. Я взагалі не бачу еліти у владі!

Чому такі люди приходять до влади, на ваш погляд?

Знаєте, у моєї родини є девіз: «Прагнення до суспільної користі». Зараз всі люди, які бажали допомагати, бажали служити своїй Вітчизні – вони поїхали з України. Тому що нічого не було для них можливо тут. Я знаю, що є багато українців, які мріють, що Україна стане цивілізованою, європейською, культурною. Але, на жаль, так само багато людей вже повністю втратили надію і зараз мешкають за кордоном. І я бачу багато українців у Франції, в Америці, в Канаді, які мріяли, що Україна стане успішною, але вже не думають, що це можливо.

Бо серед тих, хто керує нашою країною, сьогодні, на жаль, багато людей без освіти, без культурної бази, без поваги до культурної спадщини України.

Я думав, що Порошенко – це надія. Хоча б тому, що він – колекціонер, у нього є теж колекція картин, є навіть унікальні картини Ель Греко.

А ви бачили цю його колекцію?

Я не бачив, але деякі мої друзі казали мені, що у нього в Конча-Заспі є фантастична колекція творів світового мистецтва.

Ще більша, ніж була у Межигір’ї?

Ну, Межигір’я – це інше, тому що багато картин там були взяті з музеїв. Але у Порошенка – це його приватна колекція.

Слово, він колекціонер. Він сахарозаводчик, зрештою! І я подумав, що, може бути, Порошенко стане, як мій дідусь, меценатом.

Але на жаль, ми побачили результат. Ніколи ситуація з культурною спадщиною в Україні не була такою поганою.

Словом, я вважаю, що еліти в Україні нема. Зараз ми живемо в банановій республіці. Це не еліта. Це аферисти, корупціонери, це закритий бізнес-клуб.

Але я не песимістичний, я оптимістичний, тому що є люди, є кияни, є українці, і вони хочуть жити по-новому. Але жити по-новому в Глухові, в Києві, а не в Польщі. І вони мріють, що Україна буде європейською, цивілізованою, гарною країною.

А яке ваше визначення еліти? Що, по вашому, значить «представник еліти»?

Це люди, які хочуть служити і допомагати своєму суспільству. То можуть бути люди релігійні, або викладачі, або інтелектуали, можуть бути і бізнесмени також, – чому ні. Але це люди, які бажають віддавати і служити. Не багатіти у владі. Це не ті, хто йде у владу на три-чотири роки, аби заробити максимальні гроші.

Ви знаєте, зараз є дуже сильна втома від України. В Брюсселі це звучить так: «Ukrainian fatigue». Там вже не зрозуміють, чому у нас найбідніший народ в Європі, а президент — найбагатша людина в Європі.

А у вас є відповідь на це питання?

Система, яку ми отримали після розвалу Радянського Союзу, – її до сьогодні ніхто не зміг зламати, навіть два Майдани.

Система ця працює досі. Будь-яка людина, яка стане президентом і сяде на Банковій, через три місяці стане деспотом. Треба зламати цю систему. А еліта – це люди, які можуть показати, що треба робити, щоб цю систему зламати, і яка система може працювати в Україні. Я не вважаю, що нам підійде, наприклад, американська система чи французька система.

Задача еліт – будувати українську систему, яка буде ефективною, адаптованою, успішною, де буде справедливість, де буде перспектива для людей, для молоді.

Перспективи і надія – ось чого зараз у людей нема.

Зараз, якщо ви бажаєте бути членом так званої еліти в Україні, вам треба бути аферистом і бандитом.

Ось наші народні депутати, наприклад, яких я добре знаю, які були обрані по Сумській області. Тітушки, криміналітет, ФСБ. Я думаю, що це вже ні для кого не секрет, що депутат Андрій Деркач – генерал-майор ФСБ. А другий народний депутат, по сусідньому округу, у Шостці, – Ігор Молоток. Він дуже і дуже успішна людина, і ви можете сказати, що він – частина української еліти. А, насправді, він тітушка і бандит. А де еліта? На жаль, нема в України політичної школи, політичної традиції і культури, яка є у Франції.

Ці люди не здатні розуміти, що успіх не в тому, скільки грошей «на карман» ти поклав, а в результаті, який ти отримав для країни, працюючи політиком.

Ну, у Франції ж теж не всі політики – ангели, які вдень і вночі тільки мріють про краще життя для французів…. Але ж є якась система стримувань, так?

Ну, ви бачите: на президента Саркозі зараз подали в суд, тому що він, виявляється, отримував гроші від Каддафі. Це вже скандал, президент Франції буде у суді відповідати за корупцію, яка була за нього у владі. Президент Ширак, дуже і дуже поважна людина у Франції, але і в нього почалися проблеми, тому що з’ясувалося, що коли він був головою Парижа, він використовував держслужбовців для своєї політичної агітації. Зараз, через 20 років, йде розслідування і буде суд.

Якщо у Франції син міністра внутрішніх справ продасть французькій нацгвардії рюкзаки по ціні, яка перевищить у кілька разів їхню собівартість, – міністр буде вже сьогодні писати заяву про звільнення, а син буде сидіти в тюрмі.

А тут ви можете робити все, що завгодно. Кожного дня – все нові і нові корупційні скандали, а результату нема. До речі, у Франції нема спеціального антикорупційного суду, просто там звичайні судді дуже серйозні працюють.

Ви вірите в те, що ситуація тут зміниться?

Так.

Яким чином?

Я вірю, що все зміниться вже наступного року. Але за умови, якщо ані Порошенко, ані Тимошенко не отримають посаду президента.

Якщо так – тоді у нас надії нема. І 2019 рік стане кошмаром.

Ну, я дуже і дуже вірю, що цього апокаліптичного цього сценарію не буде. Я думаю, що буде інший президент.

Хто?

Я не знаю, хто, я не можу вам сказати. Я думаю, що буде дуже сильна реакція людей. Тому що вони не бажають ще п’ять чи шість років жити в банановій республіці.

Я думаю, будуть дуже сильні зміни. Я не можу сказати, що буде легко, що буде без проблем. Звичайно, Путін буде грати дуже сильну роль в наших виборах, і він може впливати на результат дуже сильно. Але я вважаю, що будуть зміни на краще.

Ви кажете, що 2019 рік буде кошмаром. Що ви маєте на увазі?

Зараз у нас які перспективи? Порошенко отримав повну дискредитацію у світі. Я їжджу в Брюссель, я бачу, що ніхто не хоче говорити з ним більше. А Юлія Тимошенко – це зараз єдина альтернатива. Але ви знаєте, – вона теж член системи. Вона може бути харизматична, вона може бути «умнічка» і все що ви хочете, але систему вона не буде змінювати. Тому що вона сама з системи. Однак я вважаю, що буде інший результат. Що ні Тимошенко, ні Порошенко не буде президентом.

Я бачив вибори у Франції. Я бачив, що всі були переконані у перемозі Ле Пен. А пройшов Макрон. Я думаю, що й тут, в Україні, буде сюрприз (за результатами виборів – ред.). А якщо ні, – буде сильна реакція людьми, які не будуть згодні з результатами виборів.

Але ж ви погоджуєтесь, що суспільство пережило і переживає дуже глибокий стрес: революція, і війна, і криза… Тому настрої у людей трошки такі, на «відкаті».

Ні-ні! Люди підтримують зміни, вони не хочуть, щоб їх діти і онуки жили в Польщі. Не бажають! А зараз перспективи — жити по-новому в Польщі. Будь-ласка, їдьте! А я не думаю, що українці бажають жити в Польщі!

Ви кажете, що ви були в Брюсселі і говорили з людьми, які дуже критично відгукуються про українську владу…

Ну так, я вже сказав – зараз там панує «Ukrainian fatigue», втома від України.

А з якого рівня люди ви там спілкуєтеся?

Переважно з депутатами Європарламенту.

З іншого боку, ми бачимо, що і Макрон, і Меркель дуже відверто симпатизують Путіну, можливо це якось впливає на настрої французьких політиків?

Ну, французькі політики завжди були незрозумілі для цілого світу. Тому що вони бажають бути друзями і направо, і наліво. І продавати Рено, Пежо, Крістіан Діор, Луї Віттон в усьому світі. Це Франція.

Ну, це ж політика.

Це не політика, це французький аферизм. Це так. Нам треба продавати все, тому що ніхто не може відмовитися від французьких сирів, чи французького вина, чи французьких парфумів. Але у Франції може бути й по-іншому. Вони не продали Путіну “Містраль”.

Хоча для мене був шок, коли Макрон в Санкт-Петербурзі звернувся до Путіна “дорогий Володимир” у то самий час, коли поліція Австралії і Нідерландів довела, що це Росія знищила МН-17. І загинули 298 людей.

Але коли, вони можуть приймати дуже і дуже серйозні рішення,

І французька армія – дуже сильна і готова робити все, що треба, і Сирії, і Африці, і в Європі, якщо треба.

Меркель, яка згодилася на “Норд Стрім-2” – це дуже проблема і дуже небезпечна ситуація для Європи. Італія, – дуже велика країна Європи, яка зі своїми проблемами в Каталонії не хоче брати участі у розв’язанні ситуації на Донбасі.

Це все fatigue, тому що усі ці європейські країни багато робили для України, а результату нема.

А невдячні люди при владі — це проблема для цієї країни.

Ну, але я вважаю – коли буде нормальний президент в України, одразу всі країни стануть його підтримати. Тому що вони знають, що ми будуємо в Україні новий кордон Європи.

Ви плануєте приймати участь в політичних процесах в Україні?

Ну, я – глухівський міський голова.

Може, на вищому рівні?

Ні, для мене дуже важливо, що Глухів, батьківщина моїх батьків, процвітав, а не був буферною зоною між Російською Федерацією і Європою, якою зараз є вся Україна.

Для мене важливо, щоб Глухів став європейським містом, невеликим, але зручним, перспективним і успішним. Це єдине для мене бажання. Я все, що треба робити для цього, буду робити. Але зараз це дуже-дуже важко, бо там “русскій мір” дуже активний і мої опоненти неймовірно агресивно проти мене налаштовані. Вони взяли в заручники все місто. У мене нема бюджету. Гроші є, і ми хочемо їх використати для перебудови центра міста, – а не можемо. Словом, ситуація важка, але я думаю, що ми впораємося.

Звідки такий оптимізм?

Тому що глухівчани підтримують мене.

Для мене принципово, що Андрій Деркач більше не буде народним депутатом. Хоч він вже домовився з президентом, що той віддає йому Сумську область. Ну, перед цим він про це саме домовлявся з Кучмою, Ющенком, Януковичем. Сьогодні – і з Порошенком, і з Тимошенко. Тому що він вважає, що вона буде президентом, і він вже починає будувати зв’язку з нею.

Він завжди говорить будь-якому президенту: давайте мені Сумську область, і я вам гарантую результати на виборах.

На жаль, всі президенти домовлялися з ним. Це не бажання людей, це фальсифікації, маніпуляції, тиск, купівля, корупція. Двадцять років ця система працює. І для мене дуже і дуже принципово і важливо продемонструвати наступного року, що ця система більше не буде працювати.

Андрій Деркач хоче купити франшизу БПП, “Батьківщини”, і “Волі народу”, і УКРОПу – всіх.

А нам треба продемонструвати, що ця корумпована система не буде працювати. Якщо він не стане народним депутатом після наступних виборів, я думаю, що почнуться зміни на краще.

Ви вірите, що він перестане бути діючим депутатом?

Я буду все робити, щоб Андрій Деркач не був більше народним депутатом.

А ви будете брати участь у виборах як кандидат?

Я не думаю зараз бути кандидатом, але я буду все-все робити, щоб Андрій Деркач ним не став.

А може таке бути, що закон про вибори буде змінений і мажоритарку взагалі відмінять?

Нічого не буде змінено. Вони всі використовували мажоритарну систему. І вони будуть все робити, щоб ця система не змінилася.

Тобто мажоритарка залишається на виборах-2019?

Я не знаю, це бажання парламенту. Ну, я тільки можу вам сказати, що надії, що парламент буде, нарешті, голосувати нормально і приймати нормальні рішення, – у мене нема.

А після виборів?

А після виборів все можливо. Коли буде нормальний парламент, все може бути.

Повертаючись до Києва. Ви ж говорили про ситуацію з архітектурним спадком вашого роду із Кличком?

Ні.

Ніколи?

Ніколи.

Чому?

Не було можливості.

А ви проявляли ініціативу?

Ну, я написав йому листа щодо збереження будинку на бульварі Шевченка, 34. І ще якісь листи, я вже не пам’ятаю.Я не дуже бажаю говорити з Кличком. Він знає всю ситуацію чудово. Але я знаю, що є янгол-спаситель в України, і що все буде добре. І що дуже-дуже скоро все зміниться. Я думав, що після Майдану все буде добре, я дуже-дуже на це сподівався. Але тепер бачу, що ще ні. Революція починалася, але ще не закінчилася. І я думаю, що вона скоро закінчиться.

А якщо знову переможе Порошенко або Тимошенко. Що далі?

Що далі? Буде катастрофа.

Я думаю, тоді Україна повернеться до Росії. Тому що це люди, які не будуть змінювати систему. А нинішня система працює в інтересах Росії.

Ви тоді повернетесь у Францію, якщо так станеться?

Ні-ні. Ні, я українець, я нікуди звідси не поїду…

А ви не жалкуєте, що стали громадянином України?

Я не жалкую. Але коли я вирішив отримати українське громадянство і відмовитися від французького громадянства, я вибирав громадянство країни, яка має потенціал, яка може і повинна бути гарною європейською країною. Не банановою республікою. А зараз я бачу, що ми все ще живемо в банановій республіці.

Але це громадянство моїх предків, це моє громадянство, і ми будемо все робити, щоб Україна таки стала цивілізованою країною. Це може бути нескоро, але я вважаю, що в наступні роки будуть зміни, дуже і дуже сильні.

Звідки у вас такі переконання про скорі й суттєві зміни в країні? Ви спілкуєтесь з людьми, які живуть у Глухові?

Я дуже і дуже переживаю за Глухів, ще десять років тому люди там говорили тільки російською, вони жили між Росією і Україною…

Це недалеко від кордону?

Десять кілометрів. Вони отримали інтенсивну русифікацію вже давно Половина сім`ї живе в Росії, половина – в Україні. Всі маленькі фірми – пилорама, фабрика меблів – працювали для Росії, а зараз не працюють. Тому вони можуть згодитися на переговори з Росією. І це проблема, тому що, в результаті, Україна може бути розколеною.

Ви допускаєте такий варіант?

Я думаю, що така можливість є. Наступний рік буде критичним для України. Критичним… Тому що, я повторюю, ця система далі не може працювати. А Порошенко виконує план Путіна, намагаючись Україну повністю виснажити і дезорієнтувати. Щоб Україна і далі продовжувала бути буферною зоною між Росією і ЄС

І якщо політики будуть нездатні змінити ситуацію, думаю, що українці самі її змінять.

Ви допускаєте, що тут знову може трапитись якийсь вибух суспільних настроїв?

Так, так. Звичайно.

Але ж ви бачите, що влада теж готується до цього.

Звичайно. Коли людина без моралі контролює Нацгвардію, поліцію, “Азов”, Національні дружини і ще тисячі три тітушок, – вона може робити все, вона можете забрати владу за п’ять хвилин. Але не тільки Аваков на це здатний. Це можуть зробити і Коломойський, і Порошенко, і Новинський, і Фірташ. Вони можуть все це профінансувати. Для них це копійки.

І вони такі плани розглядають, по-вашому?

Це дуже можливо.

А введення надзвичайного або військового стану? На ваш погляд, такий варіант Порошенко розглядає?

Ні, їм конче необхідна фінансова допомоги від ЄС і МВФ. Якщо цей сценарій – з введенням надзвичайного стану – буде реалізовано, допомоги Заходу не буде. І для них це проблема, тому що їм треба ці гроші. Але я думаю, що нам треба готуватися і до цього сценарію, тому що я не бачу, як люди, які отримали повну дискредитацію від свого народу, можуть продовжити керувати країною ще п’ять років. Я не бачу.

Ну, був на деякий час Янукович – після цього був Майдан. І я думаю, що якщо буде сценарій виборів «Порошенко-Тимошенко», що дуже-дуже схоже на сценарій «Янукович-Тимошенко», я думаю, що люди теж будуть голосувати в інший спосіб.

А ви бачите когось реального, реальну персону, яка може змістити Порошенка?

Я думаю, що так люди є.

Дуже важливо, щоб ця людина була новим обличчям України. Яка вже не отримала радянську освіту, радянське виховання і якій буде не більше 45 років. Тому що будь-яка 60-річна людина, – вона вже жила в системі, і ця людина не буде ламати цю систему. Я не вважаю, що Вакарчук може це робити, на жаль. Але нам треба людина, яка буде з його покоління.

Ви симпатизували Саакашвілі, але шансів зараз у нього вже немає.

Ні, немає. Нема шансів у Саакашвілі, але він казав все правильно, з мого погляду. І я думаю, що така людина повинна бути українцем. Я не думаю, що українці будуть голосувати за президента – іноземця.

https://iamir.info/53441-mishel-tereschenko-ninishnja-vlada–ce-naschadki-tih-hto-vkrav-use-u-moei-simi

Фото: Марії Шевченко

Автор: Галина Плачинда, видання МИР