Іловайськ: зразково організованя бойня для українських добробатів

Кажуть що Іловайська трагедія була наслідком тодішнього хаосу і безладдя в наших добровольчих і армійських підрозділах. На жаль під Іловайськом не було жодної махновщини і бардаку – там була бездоганно і зразково організованя бойня для українських добробатів. Які марширували в ту бойню як євреї в Освенцім.
Це була «відмінна» робота Генштабу МО РФ і його української «філії» яку тоді очолював Семен Семенченко, і яку вже тоді пропонували назвати “Добровольчий Генштаб”. Він на той час фактично вже “успішно” і активно діяв. Проводив засідання і наради – Бутусов не дасть збрехати. Хоча формально він був проголошений дещо пізніше і навіть розміщений у теперішньому місті Дніпрі.

Деяка «отаманщина» тоді полягала у невизначеності підпорядкування добробатів. І на жаль це було тоді навіть позитивом – бо тодішня середня офіцерська ланка ЗСУ – це були в кращому випадку тормози-перестраховщики, в гіршому – офіцери з корупційним минулим, а отже пов’язані з «руским миром» і потенційному об’єктами корупційного впливу впливу чи шантажу.
Впливу і шантажу з боку Росії.

Цього всього зараз, після чотирьох років війни в українській армії вже немає, але тоді, влітку 2014 року ще було. Армія тоді у більшості просто ще не «включилася», не «проснулася», не зазнала шоку від втрат, поразок і підлості ворога …

А ось добробати які, зараз втратили своє тодішнє значення, тоді на початку війни в Донбасі були ключовою і ударною силою України, а ЗСУ вступали в бій і займали населені пункти часто з міркуваннь: “бо невдобно якось далі стояти в полі, коли пацани вже над мерією синьо-жовтий прапор повісили”.

За словами тодішнього і теперішнього начальника Генштабу Віктора Муженка, Іловайськ мав певний інтерес для українських сил тільки в липні 2014-го як велика вузлова станція. В наступальних планах він розглядався як одне з тактичних завдань, яке вирішувалось в ході загальної операції яка мала більш масштабний розмах – майже 300 кілометрів по фронту. Сам Іловайськ як населений пункт був лише одним із локальних тактичних завдань цієї операції.

Але якогось стратегічного значення це місто не мало.

А в серпні, коли українці вже контролювали Кутейникове, а Кутейникове давало можливості повністю перерізати залізничне сполучення з Росією колії, яка йде через Амвросіївку, Кутейникове на Іловайськ, на Макіївку і Донецьк, то для ЗСУ вже не було потреби розглядати Іловайськ, як якийсь стратегічний центр, який необхідно було взятии будь якою ціною.

Ініціатива зняття всіх добробатів з тих ділянок фронту де вони на той час дуже успішно воювали, наступали, першими входили в окуповані міста, селища і села та вивішували український стяг над українськими спорудами вийшла від майбутньго очільника «Добровольчого Генштабу» Семена Семенченка і його тодішнього «гаманця» – Геннадія Корбана

Проте на боці Семенченка і Корбана тоді була вся преса, сотні інтернет блогерів, яким тоді чомусь сподобалася ідея «а давайте покажемо армії як потрібно воювати». І … великі гроші, які пропонувалися командирам добробатів за те, аби вони відвели свої батальйони з ділянок фронту де вони на той час вже як правило успішно і злагоджено з частинами ЗСУ воювали наступали, відновлювали українську владу в містах і селах.

Все це врешті решт подіяло і добробати один за одним почали покидати свої ділянки фронту і перебазовуватися в бік Іловайська .

Таким чином порушилася вже добре відпрацьована бойова взаємодія між ЗСУ та добробатами які виконували роль штурмових і розвідувальних підрозділів, а ЗСУ надавали їм вогневу, артилерійську та просто підтримку.

Наслідком цього стало очевидне зменшення кількості визволених сіл і міст Донбасу в період наприкінці липня і у серпні 2014 року. Попри те що наступ ЗСУ тоді був стрімким та інтенсивним. ЗСУ просто обходили більші міста і містечка , які фактично таким чином перетворювалися у міни сповільненої дії в їхньому тилу.

А в Іловайську, з боку проросійських найманців , в цей час розпочалося інтенсивне будівництво потужних і добре замаскованих стаціонарних укріплень. Бетон доставлявся із донецьких бетонних заводів – кажуть що робота велася день і ніч.

Добробати які без узгодження з Генштабом і навіть штабами вирішили «наступати» на Донецьк через Іловайськ почали в особі Семенченка вимагати аби армія полишила всі свої попередні справи і плани і також приєдналася до цього наступу.

Все це супроводжувалося потужною, можна сказати оглушливою канонадою з боку преси, телебачення , Цензор-Нету Бутусова та тоді ще чисельних інтернетівських фанів Семенченка.

Вся пишуча братія на чолі «генералісимусом» Бутусовим вважала своїм обов’язком якомога дошкульніше і безпардонніше повчати керівника Генштабу Муженка як йому слід воювати і як йому слід планувати військові операції.

Армія тим часом почала також втягуватися в цю авантюру. Чому – а тому що вони вже раніше знали що добробатівці – це хороші , чесні, патріотичні та розумні хлопці , і вони своїх цілей зазвичай добивається.

Але армійці тоді ще не знали що це ідея не добробатів, а вельми підозрілої особи з «поганялом» Семен Семенченко, а добробати не знали що гроші отримані ним від Корбана це не «волонтерська допомога», а ціна за яку вони продали своє життя. Яке для них дуже скоро закінчиться.

Першим не витримав командуючий сектором «Б» генерал Хомчак. За свідченням Муженка він настільки перейнявся штурмом Іловайська, що фактично забув про всі свої інші обов’язки, в тому числі і захист сектору «Б» від можливого російського вторгнення з півдня – з боку російсько-українського кордону. Відбулися дві невдалі спроби штурмувати Іловайськ – 6-го і 10 серпня. В обох взяли також участь війська і техніка ЗСУ. Фактично ЗСУ були в тягнуті в авантюру, а насправді провокацію з боку Семенченка і Корбана.

Десь в цей час появляється вже й якесь рішення АТО про операцію в Іловайську. Насправді добробатам просто надали ту техніку і підтримку від ЗСУ, які ті вимагали устами Семенченка та заявами в медіях.

Але це зараз використовується Семенченком та Бутусовим як аргумент, що це не вони вирішили наступати на Іловайськ, а армія.

Хоча керівництво АТО це не так армія, як СБУ, МВС і ще багато хто.

Батальйони «Азов» та «Айдар» маючи власні розвіддані після 10 серпня відмовилися надалі приймати у цьому всьому участь.
Їхнє рішення незабаром допоможе зупинити російський наступ в Приазовї та Східній Луганщині.

Решта – зосталися під орудою Семенченка і Корбана. Війська сектору «Б» виявилися переорієнтованими із південного напрямку, звідки незабаром вторгнуться російські підрозділи, у протилежну сторону – на залитий бетонними укріпленнями Іловайськ.

Семенченко і Бутусов все знають про поганого Муженка і ще гіршого Порошенка, але «нічого не знають» про залізобетонні укріплення в Іловайську.

А про вторгнення росіян, яке почалося 24 серпня і наступні жахливі події знають вже всі.

Знаючи попередню ( і пізнішу) причетність Семенченка до численних трагічних випадків із тим добровольцями та військовим які мали необережним йому повірити і довіритися, я вважаю що все це була наперед спланована западня для знищення добробатівців і деморалізаці тих хто уціліє. Саме для цього їх старанно, довго і наполегливо збирали в це місце.

Знявши з лінії тодішнього наступу ЗСУ добробати, Семенченко майже на місяць ПОВНІСТЮ зупинив процес відновлення українського контролю на містами і селищами Донбасу.

Звізши їх в одне місце він зосередив їх для майбутнього знищення російськими “експедиційними” військами.
Для Путіна і Ко це мало надзвичайно важливе значення – вони вважали саме добробати головною причиною свого неуспіху в Донбасі. Бо якби не добробати, то ЗСУ і далі стовбичили б в Ізюмі “поважаючи державні корлдони Донеччини і Луганщини”.

Показовий погром добробатів також мав пригасити і деморалізувати, фактично стихійне антиросійське народне повстання в Донбасі, яке там тоді повільно і неухильно розгоралося.

А Семенченко і всякі “торнади” були надійним і перевіреним засобом – ще в часів СРСР.

Ну і вибори – під акомпанемент Іловайська до Верховної Раду пройшли сили, які значно ослабили позиції Порошенка, загальмували реформи в економіці, судоустрої та правоохоронних органах – і підштовнули їх у напрямі старої схеми “бардак, кидок, хапок”.

Фактично бійня добробатівців під Іловайськом була спробою повторити таке саме “жертвоприношення” , як і бійня на Майдані в лютому 2014.

“Технічно” це готували Семенченко, Корбан і як я це тепер розумію – з відома Коломойського.

Володимир Мартинюк

Від редакції: Матеріал публікується лише як одна з версій, для осмислення і вивчення тих подій…