Ніщо не минуло!

Через 100 років після закінчення Першої світової війни Європа сповнена страхами. Тим, хто думає, що криваві Іпрська і Верденська битви вже у минулому, варто знати: ніщо не минуло, вважає Барбара Везель.

Цей день міг би стати таким, коли частина нашої спільної історії назавжди залишилась у меморіалах і в музеях. Там, де глави держави тиснуть одне одному руки в упевненості, що жахіття Першої світової війни через 100 років після її завершення потьмяніють у пам’яті й перетворяться на історичний матеріал. Проте з мучеництва крові, бруду і страждань, в якому полягла європейська молодь на полях битв під Іпром чи Верденом, раптом постає попередження про шокуючу сучасність.

Макрон про послання історії

“Історія іноді погрожує повторити трагічний перебіг минулого і зруйнувати спадщину миру, вже скріплену, як ми вважали, кров’ю наших предків”, – попередження французького президента Еммануеля Макрона главам понад 60 держав, які зібралися в Парижі, не могло бути чіткішим. Й Еммануель Макрон застерігає від “давніх демонів” та “нових ідеологій”, що загрожують миру.

Барбара Везель Кореспондентка DW в Брюсселі Барбара Везель

Схоже, дезорієнтовані, європейські демократії раптом взяли непевний курс. У таких країнах, як Польща, Італія або Угорщина популісти використовують сум’яття громадян, щоби за допомогою минулого зруйнувати спільне європейське майбутнє. Гримаси початку ХХ століття повернулися.

Це коли меншини стають “цапами-відбувайлами” для будь-якого суспільного зла. Глянеш на Маттео Сальвіні в Італії, який демонізує циган і мігрантів, і поливаєш їх ненавистю в соціальних мережах. У Польщі Ярослав Качиньський отруює стосунки з європейськими сусідами і творить автократичний націоналізм. Віктор Орбан використовує будь-який метод із підручників з фашизму – від ксенофобії до антисемітизму, щоби зміцнити свою корумповану диктатуру. Марін Ле Пен хоче підштовхнути Францію до націоналістичної ізоляції, а політики на кшталт Бориса Джонсона у Великобританії використовують Brexit для відроження імперії.

DW.COM

Між нашим ще мирним сьогоденням у Європі та безоднею, що ховається за цими політичними рухами, лишилася тільки жменя відповідальних політиків та угоди Європейського Союзу.

Ностальгія отрута сучасності

Чимало європейських громадян відчувають непевну тугу за власним уявленням про минуле. Вони не розуміють викликів технологічних змін або відвертаються від них. Вони почуваються пригніченими, перевантаженими і всіма покинутими. І тоді приходять чергові політичні крисолови й розповідають їм щось про затишну місцеву дзвіницю, якій начебто загрожують мігранти-мусульмани. Не важливо, якщо до цієї церкви роками ніхто не ходив. Або вони розпалюють заздрість до сусідів та оголошують їх ворогами батьківщини, як це нині практикується в Італії проти Німеччини або у Великобританії проти решти Європи.

Знову є всі інгредієнти, щоби змішати отруйне вариво з націоналізму, дискримінації інших, впевненості у власній особливості, ненависті до інакшої думки та готовності до насильства, які призвели до катастрофи 100 років тому. Додайте трохи політичної сліпоти, вузьколобості й одержимості владою, і сірничок знову може розгорітись до пожежі.

Ніщо не минуло

Польський та європейський політик Дональд Туск у палкій промові під час зустрічі європейських християнських демократів у Гельсінкі закликав іти за європейську демократію на барикади. На жаль, далеко заходити не треба, варто лише поглянути на Австрію. Заклик “боронити джерела” там давно ігнорується. Адже в середині Європи ставиться під сумнів незалежність правосуддя, пресі затикають рота, громадянське суспільство не діє – люди мовчать і згадують західну спадщину.

Ще двійко десятиліть тому ми радісно вірили, що нашому демократичному і вільному майбутньому ніщо не загрожує. Не потрібно звертати увагу на огидну поведінку Дональда Трампа під час урочистостей у Парижі й те, що він не вважає за необхідне віддати шану загиблим американцям, а також брати участь у мирній конференції. Він не вірить ані в уроки минулого, ані в мультилатералізм. Європа зможе лише тоді протистояти прихованій загрозі з боку президента США, якщо стоятиме пліч-о-пліч і поза всіма дрібницями шукатиме спільне.

Через 100 років після завершення Першої Світової війни погляд на сьогодення породжує шокуюче відкриття: минуле не пройшло, воно ще не завершилось. Ніщо не минуло.