Ордену Тараса Шевченка бути!

Біля місяця тому назад я підготував матеріал під назвою «Ювілейній Шевченківській медалі бути!». Він був направлений в засоби масової інформації, деякі міністерства, Спілки письменників і журналістів України, знайомим шевченкознавцям і т.д. Відверто скажу – я не очікував на таку реакцію. Проте ті, хто надіслав мені свої пропозиції і слова підтримки, висловили одну важливу думку – повинна бути не ювілейна медаль, а найвища державна нагорода України – Орден Тараса Шевченка. І я з ними – абсолютно згоден!

Ось що написав мені Микола Лисенко із Керелівки (він праправнук Тараса Шевченка по його брату Йосипу): «Ваша ідея про заснування ювілейної медалі або ордена Тараса Шевченка дуже на часі. В Україні дуже багато творчих і неординарних людей, які своєю працею увіковічують пам”ять про нашого Кобзаря.

Святкування 200-річчя від дня народження Тараса пройшло занадто скромно. Навіть на малу батьківщину Шевченка ніхто не приїхав з перших керівників держави, щоб вшанувати місця, де народився і пройшли дитячі роки Тараса, щоб вклонитись могилам  батька і матері нашого Генія…

Але, ми його нащадки, цього року насадили дубову алею на його батьківщині, зберегли «Тарасову калину», якій надано статус природничо-заповідного фонду. Дякуємо Вам, що піклуєтесь про вшанування пам”яті про Т.Г.Шевченка».

Я – земляк Тараса Шевченка, народився на Черкащині у Корсунь-Шевченківському районі, засновник семи його музеїв. За створення музею Тараса Шевченка у м. Донецьку мені було присвоєно почесне звання. Мені доволі часто випадає можливість спілкуватись з тими, хто шанує і поважає Тараса Григоровича та згадує його «незлим тихим словом». Говорити про значимість імені Батька Тараса для України не буду. Тарас Шевченко зробив, робить і буде робити для нас українців більше ніж хто інший. Приведу тільки слова вже покійного поета Бориса Олійника. Він сказав: «Тарас Шевченко не дав нам забути, що ми українці, і тому він геніальний». Краще не скажеш!

Час біжить невпинно. Вже пройшло п”ять років від тієї дати коли ми відзначали 200-річчя від дня народження Тараса Григоровича. Планів було багато та не всі вони, на жаль, здійснилися. Шанувальники Тараса на зустрічах мене частенько запитують, а чому не було ювілейної медалі «200 років від дня народження Тараса Григоровича Шевченка». Я не знаю що відповісти. Мені стидно за нас українців, які так і спромоглися затвердити таку ювілейну нагороду.

Напередодні 200-річчя я особисто звернувся до Спілки письменників України з питанням підтримати ідею затвердження такої нагороди. У мене збереглась газета «Літературна Україна» за 24 жовтня 2013 року. В цій газеті опубліковано  матеріал «Ювілейна Шевченківська медаль». В ньому говорилось: «На засіданні президії Національної спілки письменників України вчора було  прийнято рішення: Є в нас державна нагорода Ярослава Мудрого. Є – княгині Ольги. Але той, хто став батьком нації, хто націю навчив говорити українською мовою – Тарас Шевченко – тільки на грошах. Ми звертаємося до Президента України, щоб ювілейну Шевченківську  медаль запровадити до 200-річчя Кобзаря і нагородити нею всю еліту нації. І хочемо, щоб творчі спілки нас підтримали».

А це із статті заступника голови Національної Спілки письменників України Михайла Каменюка «Вічний, як Україна» в тій же газеті: «Тарасове слово не лише зближує людей, пробуджує їхню свідомість, а й перевиховує. І прикладів цього безліч! У кожній області планується генеральний, козирний, так би мовити, ювілейний захід чи то в обласному театрі, чи у філармонії. І це правильно, це вінець усієї попередньої роботи. Але усе ж таки цей захід – для обраних. А нам важливо бути з Шевченковим словом, поруч із Шевченком у селі, в школі, в бібліотеці! Тобто пробуджувати ті важливі струмки духовності, якими живитиметься наше духовне море.

Ясно, що достойне відзначення Шевченкового ювілею – турбота не лише письменників. Є сотні, якщо не тисячі неповторних народних шевченкознавців, справжніх самородків на цій ниві. Вони приходять до нашої Спілки з проханням: порушити перед Президентом України питання про встановлення ювілейної Шевченківської медалі та відзначення нею наступного року кращих людей нашої держави, що прислужилися справі зміцнення духовності народу. Таких людей треба знаходити, залучати їх до своїх лав як дуже корисних однодумців».

І сьогодні ми, як казав Тарас Шевченко, «правнуки погані» невже не можемо віддячити Батьку Тарасу? Невже не можемо виправити помилку, яку допустили? Як правильно писали, що портрет Тараса є тільки на грошах. А я задаюсь питанням, якби сьогодні Тарас побачив ці гривні з його портретом, чи схвалив би він це. Думаю, що ні. Бо за гроші купляють горілку, цигарки, купляють справи у судах, нарешті купляють і людей і т.д. Тобто все погане робиться грошима з портретом Тараса. Корупція – це нажива одних за рахунок інших. Це слово тепер ми чуємо кожен день. Колись – це були поміщики, панство. А тепер – корупціонери! А панів Шевченко не любив!

Мені говорять, що 205 років – це не кругла дата, а медалі встановлюють до круглих дат. Якщо це навіть так, то  чи не можемо для Тараса Шевченка зробити виключення із правил? Повторюсь ще раз і в цьому мене тепер підтримуєте ви – треба затвердити не медаль, а  орден Тараса Шевченка. І це буде кращий подарунок Тарасу і всім українцям!

Шановні мої українці і україночки! Прочитавши цей текст, чи схвалюєте Ви ідею затвердження державної нагороди – ордена Тараса Шевченка, а може у Вас є свої пропозиції? Висловіть їх.  Буду щиро вдячний!

Володимир Портянко, Заслужений працівник культури України