ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ІСТОРИЧНИЙ. БАРАБАНИ.

Закінчення 2018 року для навколоісторичної і навколомузейної спільноти виявилися знаковими. Наступ Швондер-команд на культуру України хвилею вкрив і наш обласний центр. «Конкурси» на посади керівників Історичного музею і Оперного театру показали всю глибину безпринципності навколовладних тусовок, які по духу залишилися все тими ж ригами.

На посади «просунуті» потрібні люди. Далекі від розуміння потреб закладів, від бажання із розумом вирішувати накопичені проблеми. Навіщо? І якщо в Оперному театрі нове керівництво сидить як миші під віником, то в музеї справи киплять.

Одно із нововведень – щось на кшталт курсів тактичної медицини для співробітників. Річ може й потрібна, але наскільки? Мізерні зарплатні, напружена ситуація, але пнемо людей на щось під патріотичними гаслами.

Проте бомбою виявилася потреба тренінгу на створення командного духу. Під барабани. Але за 190 тисяч.

Тільки от як штука виходить. По аналогії. Колись, за часів Другої світової війни німці, щоб задобрити французів, вирішили привезти до Парижу і перепоховати у Пантеоні рештки сина Наполеона – герцога Рейхштадтського. Парижани почали злісно хихотіти: «Ми хотіли м’яса, а нам привезли кістки». Ось так і тут.

Безглузде, на перший погляд, керування бюджетом у ручному режимі. Химеричні закупівлі на межі закону. Якась дивна поліграфічна продукція без додаткових пояснень під 300 тисяч… Логотипування за 80 з гаком тисяч… Незабаром ще ребрендинги із соцопитуваннями вилізуть (за зразками Дніпра). І ці люди щось мимрять про потребу грантів!

Безсумнівно, гранти завжди потрібні – на дослідження, на створення нового. Але якщо представники цієї структури прийдуть просити грошей на щось, то грантодавець, дивлячись на безглузді видатки, може цілком логічно порекомендувати якісніше витрачати наявні кошти і показувати діяльність у вигляді реальної «собачої будки», а не намірів про наміри.

Якщо копнути глибше – вилізе багато чого. Але наскільки готовий голова облради Гліб Пригунов особисто підставитися під відповідальність за скоєне?

Репутація коштує дорого. Завдяки Швондерам репутація Національного музею історії України стрімко падає на рівень плінтусу. За всіма ознаками репутація Дніпропетровського національного історичного музею готується рушити тим же напрямком. Чи готовий пан Пригунов ризикнути своєю власною репутацією через чіїсь шкурні інтереси?

Віктор Векленко