«Розгул демократії» в Пирогові – як там обирали членів конкурсної комісії

«Розгул демократії» в Пирогові – як там обирали

членів конкурсної комісії від колективу.

Багато хто з моїх співвітчизників пам’ятає забаву, яка побутувала у дев’яності роки минулого  століття: людними місцями мандрували трупи так званих «наперсточників». Крутили три наперстки, під одним з яких була кулька. Задача була вгадати, під яким наперстком куля, щоб отримати грошовий приз. Так от, шанси виграти були виключно у членів «команди» наперсточників. Довірливі громадяни, які мали необережність пошукати щастя та поставити гроші, незмінно програвали.

Мене довгий час мучило питання: куди поділись численні «бригади» крутіїв? Невже їхнє віртуозне володіння кулькою пропало даремно? Відповідь прийшла несподівано і звідти, звідки не чекали.

Почнемо по порядку. В жовтні 2017-го року Міністерство культури вирішило в черговий раз випробувати на міцність Музей архітектури та побуту у Пирогові. Назвати його «Національним», як про те говорить офіційна назва, у мене не повертається язик (вірніше, не піднімається палець на клавіатуру). Жодному критерію «Національного» даний заклад на сьогодні не відповідає – знову ж, стараннями Мінкульту та його неймовірно «вдалими» призначеннями керівників. Наука, традиційні ремесла, менеджмент, господарство музею знаходяться в жалюгідному стані. Так от, знаючи все це, Міністерство «протягує» на посаду в.о. генерального директора нікому «темну конячку» – Оксану Старак-Повякель. Чому в. о? – та тому, що на конкурс вона не може йти, не маючи ні музейного, ані керівного стажу! Яким словом позначити вчинок міністерських чиновників, коли керувати найбільшим скансеном Європи призначають абсолютно «ліву» людину? Сміливість? – Ні! – це – безвідповідальність і нахабство. Як згодом з’ясувалось, необхідний стаж дана особа мала напрацювати в музеї. Типу, «потрєніроваться на кошечках». – Слідкуєте за руками? – Наперстки почали свій «хоровод»!

Низка скандалів, що супроводжувала «виконання обов’язків» Оксаною Повякель керування скансеном, жодним чином не вплинув на наміри міністерських протягти свою протеже на посаду директора. Повякель теж даремно часу не витрачала – в музеї щосили «крутили наперстки». Замість вхідних квитків відвідувачам «впарювали» фіскальні чеки з незареєстрованих касових апаратів (на десятки тисяч гривень!), створили цілий відділ «підсніжників», або «мертвих душ», вирубали кілька гектарів заповідного парку та розпиляли на дошки… але ніщо нездатне похитнути тверді наміри чинуш пропхати свого «чоловічка» на тепле містечко та мати з того зиск. Міністр Євген Ніщук та його заступниця, скандально відома Тамара Мазур, просто як дві квочки носяться з «курчатком» Повякель, яка порушує всі мислимі закони та далі паплюжить музей, що колись хотів бути Національним.

І, нарешті, майстер-клас гри в наперстки, під авторським наглядом представника Мінкульту, відбувся в п’ятницю, 15-го березня 2019-го року в Національному музеї народної архітектури та побуту України в селищі Пирогів. Привід – абсолютно невинний – вибори уповноважених осіб для конкурсу на посаду генерального директора музею (нарешті!). Просто пані Оксана «набула» на посаді в. о. необхідного стажу – вже можна! Як вдалось з’ясувати, більшість з майже півтора сотень працівників, що зійшлися на збори, не розуміли, кого вони йдуть обирати. Багато хто вважав, що директора. Згідно з умов конкурсу, повинні бути обрані три члени конкурсної комісії, які користуються довірою колективу та можуть представляти його інтерес, але не є членами колективу.

Далі відбулося дійство, яке можна назвати гібридом комсомольських зборів та вже відомої гри «в наперстки». Зібрання відбулось «під омофором» Мінкульту – за присутності начальника відділу з питань музейної справи Міністерства культури України Чорногора Володимира Васильовича. Отже, згідно Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури, пункту 5. «Кандидатури до складу конкурсної комісії від трудового колективу обираються на загальних зборах трудового колективу». Ви будете сміятись, але трудовий колектив обрав трьох осіб, про яких дехто з членів колективу взагалі нічого не чув(!). тим більше, що ні до музею, ні до колективу дані особи не мають жодного відношення. Заздалегідь призначені працівники зачитали прізвища трьох кандидатів, їх регалії. Жодного обговорення, жодних питань. Декому просто не дали говорити.

То до кого ж мають відношення обрані майже «одностайним» голосуванням представники музейного колективу? Знайомтесь: Генеральний директор Національного музею «Меморіал жертв Голодомору»  Стасюк Олеся Олександрівнагенеральний директор національного  Заповідника «Софія Київська» Куковальська Неля Михайлівна. З величезною повагою (без жодних жартів) відношусь до вищевказаних осіб, ціную їх беззаперечний внесок у музейну справу, але… Директори національних музеїв знаходяться у прямому підпорядкуванні свого роботодавця – Міністерства культури. То що ж це виходить? Три представника в комісії – від Міністерства, дві – залежні від нього, всього – п’ять. А для перемоги більше і не потрібно! Але – про всяк випадок – третій представник «від трудового колективу» – Наталка Фіцич. Талановита журналістка, патріотка, красуня, мисткиня… Але… знову але – подруга, а дехто стверджує, що кума діючої в. о. директриси Оксани Повякель(?!).

Хочу нагадати – згідно п. 7 Члени конкурсної комісії мають бути неупередженими та незалежними. Не допускається втручання в діяльність конкурсної комісії будь-яких органів влади, а також учасників конкурсу.

Ну ніяк не хоче Мінкульт довірити громаді обирати достойних керівників. Хоче помилятись самотужки. Тим більше, ніхто за ті помилки не поніс відповідальності. А конфлікт інтересів… що ж – у заступниці міністра Тамари Мазур з Оксаною Повякель жодного конфлікту інтересів. Інтереси у них одні. Такий собі «кружок по інтєрєсам».

Дуже шкода, що своїм «наперсткуванням» нинішнє керівництво Мінкульту заплямовує найдостойніших представників культурної спільноти, втягуючи їх у свої каламутні оборудки. Щиро сподіваюсь, що принаймні у декого з них спрацює інстинкт самозахисту та відторгнення бруду, і вони відмовляться від такої сумнівної «честі».

А чиновникам щиро вдячний атракцію з історії. В 90-ті ми були молоді і безстрашні. Не боялись «аніматорів» в штанах «Адідас» та шкіряних курточках, що крутили наперстки. Ми стали старші, але не здивують нас і сучасні «наперсточники». Вони, на щастя, вже вийшли з моди. Тимчасово затримались, як музейні предмети, ще в деяких владних кабінетах. Сподіваюсь, ненадовго!

Шануймося!

Вадим Логвінов