Сергій Жижко: Реванш паралельної спільноти

Реванш паралельної спільноти.

Активістів Майданів (1989-91-ші; 2004, 2014) було по всій Україні із 5-10%. Підтримувало із 25%. Ще відсотків із 25 мовчки спостерігало, тривожилося через силові протистояння, але на результати Майдану сподівалося. Ще з 20% Майдан не підтримували, боялися його, сторонилися і засуджували. Решта – Майдан активно поборювали і кричали: “Путін, ввєді вайска!”.
В Україні є активна національно орієнтована меншість, яка вуличною боротьбою надає країні напрямок розвитку. І є пасивна обивательська маса, яка обтяжена совком, проросійськістю, аполітична, денаціоналізована, орієнтована на шлунок, патерналзм і слухняність.

Силові зіткнення, протести, бунти, війна і людські жертви, втрати території і озлиднення налякали у 2014-16 роках цю масу. Вона почала ремствувати: “Майдан розпочав війну. Хунта втягнула нас у бойню з дружнім русским народом. Влада наживається на війні. Навіщо ця украінізація. Декомунізацію на хліб не намажеш. У ЄС нас не чекають. У НАТО ми не потрібні…”.
Все це розігрівали російські телеканали і так звані “опозиційні ЗМІ” у самій країні.

У природі є стихійні, аномальні лиха. Пожежа в лісі не вибирає окремих дерев чи ділянок, повінь не оминає певних хат, а топить все підряд, епідемії не оминають багатих чи здорових…
Те, що політичний процес в Україні застоявся, правлячий клас не тільки втратив відповідальність перед народом, а знущався над ним, було відоми ще з часів Кучми. Тому і відбувалися Майдани.

Але сьогодні, після президентських, знову відбулося протестне голосування. Це голосування не за – не за довіря до політичної сили (наприклад за націоналістів), не за політичну доцільність (наприклад за Порошенка-ЄС, Батьківщину-Тимошенко і т.п.). А за відсутню ще вчора політичну партію і депутатів, які самі не знають, що будуть робити у ВР, за президента з поза політики. Це голосування “проти”, якась помста. Помста обивателя самому собі, своєму невмінню вирішувати долю нації і держави, долю свого приватного добробуту через політичне життя.
Коли у державі немає сформованих політичних партій, які десятиліттями обслуговують виборців, які працюють на апробованих ідейних засадах і політичних програмах – значить суспільство не вміє створити такі партії.

І кидається опісля чергового невдалого вибору до нової непередбачуваності.
І ця масова пошесть не є змовою, це не маніпуляція іноземних розвідок чи факторів. Це супільна хвороба – політична і національна невизначеність.
Я жодного разу не чув, щоб прихильники Зеленського десь збиралися і дискутували з громадою чи публічно із окремими людьми про переваги свого кандидата чи партії, не чув, щоб вони признавалися в своєму голосуванні за Слугу народу. Якась неорганізована таємничість, приховування позиції. І це мільйони людей. Знайомих, сусідів, родичів.

Так в Україні виявилася політизована спільнота, яка своїм вибором анулювала як негативні, так позитивні наробки дотеперішнього політикуму і сформувала нам “нову Україну”.
Готуймося.

Сергій Жижко