БОМБА ПОВІЛЬНОЇ ДІЇ

 

яку випустило Київське ТОВ «Видавництво Глорія» з ідеологічної гармати, уже «ходить» по Україні, впроваджуючи ідеї «руского мира».

 

Це книга із яскравою титульною сторінкою і гучним та привабливим заголовком «ГЕТЬМАНЬІ И КАЗАЦКИЕ АТАМАНЬІ» має 383 сторінки. І хоч виготовлена вона на газетному папері, але кольорові вставки ілюстрацій гетьманських портретів та козацького військового і побутового життя, надають їй привабливість.

Та, як кажуть в народі, «не все гарне, що блистить». Як історик і дослідник феномену українського козацтва, я не задумуючись придбав її у активного дистрибютера. Адже книга ця у книгарнях не продається. Тільки – з рук агентів книготорговельної компанії «ОSE». Ця компанія працює на ринку країн СНГ уже 21 рік і відкрила понад 700 офісів. Обсяг реалізації її продукції сягає понад 500 тисяч книжок на тиждень.

         Як відомо, КНИГА ГОДУЄ РОЗУМ. Про це ще говорили в древньому світі: «Alіt lectio ingentium». Тож тепер більш детально розглянемо, як ЦЯ книга «годує розум» простого українського обивателя, можливо, ще патріота і козака.
         Розгортаємо перші сторінки книги.
          Замість вступу йде розділ «Краткая история Украиньɪ». Ми не будемо аналізувати всі аспекти «Історії України» під редакцією Ірми Левашової (вона ж і художній редактор, і дизайн обкладинки, і комп’ютернону верстку робила), зупинимось лише на основних аспектах і гострих кутах нашої історії.
         Так, на сторінці  7 читаємо: «Названиє «Украина», по наиболее распространненой и поддерживаемой, в том числе в самой Украине, версии, происходит от общеславянского «оукраина» (пограничная область) – названия применявшегося на Руси к пограничньɪм землям и составлявшего анологию западному понятию «марка»…».
         Ось так, майже дослівно, як каже Путін. А чому ж не наводить авторка іншу версію, а лише посилається на РАДЯНСЬКУ історіографію? В найближчому Інтернет-довіднику Вікіпедія також можна прочитати: «За другою версією, «україна» має значення «рідний край, країна, земля» (Гринченко Б. Д.Шевченко Ф.П.С.Я.Єрмоленко  В. Г.СкляренкоМ.Г.АндрусякВ.М.РусанівськийГ.П Півторак) .
            А чому б не заглянути до  голосу забутих предків, до української Біблії, до одного з найстаріших літописів Русі-України – «Влес Книга»? Це старовинний літопис дохристиянської Русі-України, випалений старим українським письмом на дубових дощечках-плитках. Це начебто книга, яку «продиктував сам Бог».

“Велесова Книга” нагадує нам:

Се мовив Ору Сварог наш:

                        “Як мої творіння створив вас од перст моїх,

                        І хай буде сказано, що ви сини Творця, 

І поводьтеся як сини Творця.

І будете дітьми Моїми ”. (ВК, 25).

                        “Се ми слов’яни, бо славимо богів,

                        і се ми внуки богів наших

                        Сварога і Дажбога”. (ВК, 36 б)

 

          Чому б не звернутись до монографії відомого дослідника козацької міліарної культури, засновника і відроджувача козацького бойового мистецтва Бойовий Гопак Володимира Пилата, який давно довів, що                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                       саме слово “Україна”, в перекладі із санскриту – означає «Божа країна»:

Ук – плем’я,

Ор – світлий,

Ай – володар,

Ану – бог неба.

Цілі монографії написані про походження цього унікального і сакрального своїм змістом слова. І про це ми поговоримо в іншому розділі. А тепер давайте заглибимось до витоків своїх, що ж було на нашій богом даній Землі. Звернемося до науковців-археологів  та етнографів, дослідників минувшини.

Етнолінгвіст Василь Багринець, доводить, що означення складника етноніма “УК, укими “- це РА (з) умний, тобто вчений народ, провідник. РА (з) умними, мудрими були РА (х) мани, брахмани. А РА – назва божественного Сонця, опісля – Дій, Творця.

Взявши за основу вірші “Велесової книги” в перекладі Бориса Яценка (вірш 25,28) Лад Нечипоренко, дослідник з Хмельницького, відкриває людству аксіому слів: УкРи, –  УкРА, укий, ра(з) умний, творчий народ Бога Ра- Ук-Ра-їнець. Це і буде, вважає дослідник, розгадкою Віку в назві перворідного слов’янського богонароду – велетня, що дав людству духовний потенціал, перше письмо, розумовий глобальний розвиток білої людини.

Дещо іншу, але також цікаву інтерпретацію походження слова ,,Україна’’ подає дослідник з Кіровоградщини Сергій Піддубний. Його висновки також заслуговують на увагу.

Як відомо, наші предки бога Сонця називали Ра. А Рай – дім Сонця або Бога (небо). РАйдуга – дорога до раю, до Сонця, тобто до Бога. Звідси, до речі і «радюжка». В нас безліч сіл і міст називаються іменами, де корінь мають РА: КРАсногірка на Голованівщині, КРАснопілка на Вінничині Гайсинського району, КРАсилів, Радомишль, Ратнів на Волині та ін. Тобто кРАй – найближча сторона від раю, тобто ЗЕМЛЯ. І нарешті, – стверджує Сергій Піддубний – це УкРАїна – земля-ненька (на, ня – неня), де народився РАМА, тобто Україна – це Бога Земля. А ОРАтта – найдревніша назва України – це країна тата ОРА, то РУсини (РАсини) – буквально божі сини, сини Сонця.

Правильність наших висновків підтверджує і Тарас Шевченко, який ще 150 років тому знав уже, що Україна «Божа земля»: «Такії, Боже наш, діла,

    Ми творимо у нашім раї,

    На праведній твоїй землі!»,

 

«Святиє божії міста

       Ксьондзи скажені осквернили!».

Про Україну у своїх “Центуріях” відомий астролог і астроном Ностардамус (1503-1566) також писав: “Де мова тішить слух, там Борисфенів край,  початок здвигам покладе, злама рутину”.

Це земля, де розгадуються всі загадки. Тут зв’язок між цим Всесвітом і наступним”, – сказав про нас Френк Герберт – американський письменник і журналіст.

Ще одне цікаве тлумачення про наше божественне походження наводить інший дослідник, відомий вчений – психолог, яскравий публіцист, автор багатьох статей і кільокох монографій (“Психологія і кібернетика”, “Нащадки святої Трійці”), Олексій Братко-Кутинський. На базі глибоких знань, маючи чітку картину світобудови і розвитку людства він поставив вельми важливе питання  для теперішніх і наступних поколінь:  хто ми, українці, звідки і якого кореня?

Так ось, у своїй останній монографії, ”Феномен України” яка вийшла уже після його смерті, вчений пов’язує ім’я “РОСИ”(“русини”) із походженням від прадавнього середземноморського культу Бога Сонця РА, а фаРАон  – намісник Бога, син Ра. Первісно, наймовірніше, говорить вчений, це означало “СИНИ СОНЦЯ” (Расини). Від того ж культу, наймовірніше, походить і назва земель –“Україна”. Утворення цього слова, ймовірно відбувалося так: “ра-й “-небесне царство А: Ви-ра-й – царство задля померлих, “К-ра-й” (“Країна, “Вкраїна”) – земне царство РА.

Слово “УРА”. Козаки, йдучи у смертний бій, кричали “Ура-а!”,  тобто , “у-Ра” – символізуючи цим своє бажання піти на Сонце, до бога Ра. Такий вигук слугував звуковим символом торжества перемоги Світла над Темрявою. Переможний вигук „Ура!” відомий історик, філософ і поет Лев Силенно пояснив як „разом”. А Сергій Піддубний переконаний, що вигук „УРА” (Ора!) значить – „з Богом!”, „з нами Бог!”, „слава Богу!”.

Спроби тлумачити назву “Україна”, як похідну від російського слова “окраина” (укр. “околиця”) не витримають критики. Наївно думати, що є на світі народ, який назвав би свою країну “Околицею”, до того ж країну, яка саме тоді була центром етногенезу і культурного розвою східнослов’янської, а перед тим – осередком індоєвропейської спільноти. А російський політик Затулін договорився до того, що Україна, мовляв, це та «окраина где жили русские люди…». До того ж, термін “Україна” виник раніше, ніж   сформувалась російська мова…

Читаємо далі.

Сторінка 10. «Обзор факторов, повлиявших на развитие Украиньɪ в то время, будет не полньɪм, если мьɪ не поговорим орелигии. Православие – вот один из ключевь1х моментов украинской истории.

         И снова нам предстоит вернуться во времена татаро-монгольского завоевания, когда кафедра митрополита Русской Православной Церкви (РПЦ) из Киева бь1ла перенесена  на суздальские земли: в 1299 г. Во Владимир на Клязьме, затем в 1326 г. – в Москву (основанному в 1147 г. Суздальским князем Юрием Долгоруким).

         А чому ж не нагадати у такому респектабельному виданні, що Юрій Довгорукий (1090-1157) – князь Ростово-Суздальський і Великий князь Київський, це – син Володимира 11 Всеволодовича Мономаха, онук князя Ярослава Мудрого!?

Ні, про це ані словечка.

«В Украине остался фактически один православньɪй центр, которьɪй с 1389 г. Стал «русско-литовским». Так продолжалось до 1448 г., когда Русская Православная Церковь провозгласила автокефалию … от Константинопольского патриархата. Символическое единство бьɪло прервано в 1461 г., когда митрополит Москвьɪ принял титул «московского и всея Руси». Киевский же митрополит Григорий Болгарин (1458-1475) по сути стал во главе украинской церкви.

         В 1589 г. В Москве бьɪло установлено патриаршевство».

         Ось таку «крапку» в останній інстанції поставлено у такому складному і важливому питанні. Ми не будемо детально розкривати  маніпуляцію історичними фактами, а зупинемося на інших «шедеврах» «Краткой истории Украиньɪ» з подачі вищевказаних авторів та упорядників.

 

Червоною стрічкою по всій книзі проходять вислови «русский царь, русские войска» і т.п. Чи авторка забула, чи навмисне не нагадує читачу, що лише з ХУ111 стліття, з 1725 року Московське царство, Московщину Петро 1 перейменував авторитарним указом на Росію. Про це можна було послатися на першоджерела.

У 1725 р. “Ведомости московские” перейменовано на “Ведомости Российские”. Підручний царя Петра I Меньшіков вислав до посла в Копенгаген таку директиву: “Во всех курантах печатают государство наше Московским, а не Российским, и того ради извольте у себя сие престеречь, чтоб печатали Российским, о чем и к прочим ко всем Дворам писано”. (Соловьев С. М. История России с древнейших времен.— СПб., 1896.— Т. XVII.— С. 638). Так Московське государство змінило свою природну віковічну назву, перетворившись в Російську імперію.

“Цією назвою Московія прагнула показати свою культурність перед народами заходу і полегшити дипломатичні переговори московського уряду. Петро I вводив назву Россія для того, щоб ввести в помилку Європу, буцімто Московія не підкорила Україну, буцімто московський і український народи є одним і тим же народом, що нібито мають спільну історію і що боротьба Мазепи не мала національно-державного характеру, а була внутрішньою боротьбою за владу в державі”.

(Р. К. Украина.— Шанхай, 1937.— С. 17).

Зміна назви сталася “внаслідок захоплення московськими царями українських земель, які становили базу Київської Русі та Білорусії, саме це перейменування послужило історикові Михайлові Грушевському підставою заявити: «ми є народ у якого вкрали назву».

( Панчук Г. Поняття “Росія” в західній картографії // Український самостійник.— 1975.— № 210.— С. 70).

Зі зміною етноніму Москва виграла усе; українці та білоруси ж усе втратили. “Саме зміна етноніма дала московитам можливість присвоїти і усі ті розмахом і багатством подиву гідні культурні та політичні надбання, що створили в давніх часах мечем і словом сини Русі. Цар перейняв грецький термін Россія, щоб таким чином ідеологічно об’єднати Московщину з Україною. Слова “Русь” до сеї цілі він тому не вживав, бо в Московщині слово “Русь” серед простого народу не вживалося, а натомість на Руси-Україні (а так само в сусідніх краях і в цілій Європі) слово “Русь” означало тоді лише нашу, властиву Русь-Україну. В цілій Європі знали, що “Русь” — це край над Сяном, Бугом, Дністром, Дніпром, а зате Московщину називали тоді в Європі не інакше як “Московщиною” (на латині: Moscovita, по-німецьки: Moskowitien і т. д.).

(Цегельський Л. Звідки взялися і що значать назви “Русь” і “Україна”? — Львів, 1907.— С. 57).

Таким чином зміна назви московської держави кинула виклик ідентичності українського народу.

 

Далі «в ліс – ще більше дров».

Сторінка 144.

«Волим под. царя восточного!»- бьɪл ответ полковников, есаулов, сотников и всего войска Запорожского. Тогда бьɪл подписан договор, по котрому украинские земли присоеденились к Московскому государству под. названим Малой России».

       Звідки такі «перла» взяла авторка книги – невідомо, так як жожних посилань не має на першоджерела. Хоч книга має статус «популярне видання».

Якої «России», коли в 1654 році вона називалася Московщина! Але що «написано пером, то не вирубаєш топором». Цитуються листи Богдана Хмельницького до московського царя Олексія Михайловича: «…что ваше царское величество пожаловати под. крепкую и вьɪсокуюю руку свою государ скую нас, верньɪх слуг своїх, приняти изволил, мьɪ, Богдаг Хмельницкий, гетьман Войска Запорожского, и все Войско Запорожское, за милость неизреченную вашому царському величеству паки и паки до земли низко челом бьем…».

        А чому не подати переконливий аналіз професора, доктора економічних  наук, радника Президента України, директора Національного інституту стратегічних досліджень Анатолія ГАЛЬЧИНСЬКОГО,  та Сергія ЗДІОРУКА, кандидата філософських наук, завідувач відділу НІСД про історичні уроки Переяславської ради 1654 року для українського народу?

Чому не вказати, що Хмельницький змушений був укласти Переяславську угоду з Московію, як вимушений крок з метою спільних дій проти Польщі та інших сусідів, які хижо поглядали на ласий український куток.  З цією метою й було укладено угоду 1654 року, умови якої містилися в «Березневих Статтях» та трьох «Жалуваних грамотах» того ж року.

Укладаючи союз з Росією, Б. Хмельницький насамперед розраховував об’єднаними зусиллями нейтралізувати Польщу й у такий спосіб (через досягнення принципово нового «розкладу сил» в регіоні) отримати можливість подальшого військово-політичного та дипломатичного маневру та на цій основі зміцнити міжнародно-правовий статус Війська Запорозького Московська держава зі свого боку була зацікавлена в поширенні впливу на захід, у виході до Чорного моря, створенні плацдарму для боротьби з Портою та Річчю Посполитою. Безпосередніми ж мотивами укладення Договору 1654 року для неї стали різке загострення відносин з Польщею та побоювання зближення Війська Запорозького з Портою. Враховувалася й перспектива зміцнення позицій Московської православної церкви, яку відкривав їй альянс з Україною.

Безпосередніми наслідками Переяславської угоди для України стало утвердження Української Козацької держави як правової автономії та суб’єкта міжнародних відносин, її легітимація; відбувся розрив стосунків з польсько-литовською Річчю Посполитою. Створено передумови поглиблення процесів інституалізації державного устрою та системи влади в Україні. Незважаючи на свою суперечливість, зазначені процеси розвивалися до першої третини XVIII ст. у конструктивному руслі. Пізніше посилилися процеси колонізації Української Козацької держави, відбулася її повна ліквідація. Почався процес русифікації українського етносу, його денаціоналізації, трансформації Української православної церкви, втрати її автономності.

            (ГАЛЬЧИНСЬКИЙ А,  ЗДІОРУК С. Переяславська угода 1654 року: історичні уроки для українського народу31.01.2004р., «День»).
       Не можна пропустити ще один розділ в цій книзі про одіозну фігуру в історії України – Івана Мазепу. Так ось, на сторінці 285 ми зустрічаємо назву підрозділу – «ИЗМЕНА И АНАФЕМА».
         Читаємо: «Старьɪй и хитрьɪй гетман Иван Степанович Мазепа не расчитал сил – ни своїх, ни союзньɪх, ни царских… Неклторьɪе исследователи считают, что гетман решился на измену под давленим старшиньɪ..
…измена гетмана русскому царю могла бьɪть театральной…
…загаворщики потеряли драгоценное время…
         …За измену Мазепьɪ поплатилась казачья столица Батурин. Город, в котором находилась гетманская резиденція, бьɪл захвачен русскими войсками и уничтожен… (стор.288).
         …Местоблюститель Московского Патриаршего престола митрополит Рязанский и Муромский Стефан (Яворский)… обратися к архиереям со словами: Мьɪ собраньɪе во имя Господа Иисуса Христа, и меющие подобно святьɪм апостолам , от самого Бога власть взяти и решити, аще кого свяжем на земли, связан будет и на небеси, возгласим:  изменник Мазепа, за крестопреступление и за измену к великому государю, буди анафема!». Таким образом,- робить висновок автор книги,- по настоянию обиженного царя Петра, Иван Степанович, являвшийся в течении всей своей жизни большим боголюбцем, бьɪл отлучен от православной Церкви. Согласно церковньɪм канонам, анафема может бьɪть снята с человека только после его искреннего личного покаяння. Однако у Ивана Мазепьɪ, скоропостижно скончавшегося в эмиграции, не бьɪло такой возможности. Так что канонически отлучение гетмана от Церкви остается действительньɪм по сей день».
         Кінець цитати.
         Та не кінець брехні, яка поширюється по Україні агентами компанії «ОSE» зі швидкістю 500 тисяч книжок за тиждень. Лише цієї книги, де половина брехні і фальсифікації, яка мов шершень роз’їдає душу і свідомість громадян України, було видано 20000 примірників.
         А чому автори не написали правду, що страшніше всякої брехні?

Чому Іван Мазепа вибрав собі у союзники шведського короля Карла ХІІ? На той час Швеція була однією з найвеличніших військових держав у Європі.

Коли Мазепа дізнався від свого генерального осавула Андрія Войнаровського, що останньому випадково вдалося підслухати розмову двох офіцерів-іноземців в армії Меншикова про підготовку ліквідації старшинського управління, гетьман вирішив порвати з Петром І. Це був крок відчаю, прагнення до свободи, а не зрада! Сам О.Меншиков зазначив з цього приводу, що Мазепа «сее учинил не для одной своей особы, но всей ради Украины».9

     Яке жахіття вчинили московські «брати», які підступно вдерлися у Батурин описано в «Історії Русів», яка є головним історичним джерелом ХІХ – початку ХХ століття.

Коли сердюки з нагоди вчорашньої перемоги, випивши, перебували у глибокому сні, московські карателі напали на них зненацька. «Сонних і битих, що прочунювались, без оборони рубав їх і колов без жодного милосердя, а значніших із них одного з одним перев’язав. Позбувшися таким чином сердюків, Меншиков ударив на міщан беззбройних, що були в своїх домах і зовсім у задумах Мазепиних участі не брали, вибив усіх їх до ноги, не милуючи ні статі, ні віку, ні самих молочних немовлят. Після того пішло грабування міста військами, а їхні начальники і кати тим часом карали перев’язаних сердюцьких старшин та цивільних урядників. Звичайна кара для них була живцем четвертувати, колесувати й на палю вбивати, а далі вигадано нові роди тортур, що саму уяву жахали. Та й чи дивна подібна жорстокість у такій людині, як Меншиков? Коли він був пиріжником і розносив по Москві пироги… Трагедію Батуринську завершив він огнем і розтопленою сіркою: усе місто і усі публічні його будівлі, себто церкви та урядові будинки з їх архівами, арсенали і магазини з запасами, з усіх кінців запалено і обернено на попелище. Тіла побитих християн та немовлят кинуто на вулицях і поза містом «і не бі погребай їх!» Меншиков, поспішаючи з відступом і позбавлений людяності, полишив їх на поталу птицям небесним і звірам земним, а сам, обтяжений незліченними коштовностями та скарбами міськими й національними і забравши з арсеналу 315 гармат, одійшов од міста і, переходячи околиці міські, палив і руйнував усе, що траплялось йому на дорозі, обертаючи життя народні на пустелю».11

Скільки українців полягло в цій каральній операції російського сатрапа О.Меншикова? В різних джерелах зазначаються різні цифри: 15 тисяч? 21 тисяча осіб? Три дні і три ночі річкою Сейм пливли плоти з повішеними і розіп’ятими на хрестах захисниками і мешканцями Батурина.12

Радянська історіографія згадує про цей геноцид стримано і гордовито: «Фортецю та місто було зруйновано й спалено, усі заготовлені Мазепою припаси знищено. Розгром Батурина справив велике враження. Втрата заготовлених Мазепою припасів і фортеці завдала серйозного удару шведській армії…»14.

     Чи був зрадником гетьман Іван Мазепа? Однозначно: НІ! Навіть у той час його політичні сучасники і державні діячі не вважали, що Мазепа зрадив Петра І. Царські прислужники домагалися всілякими засобами від турецького уряду видачі Мазепи, куди він утік після розгрому українсько-шведського війська 1709 року. Проте, великий візир, якому російський посол Толстой у Константинополі пропонував 300000 єфімків за сприяння в цьому, відмовився підмовляти султана. За свідченням німецького історика Йогана Вандея Барділі, учасника шведського походу, «султан поклявся на кордоні не видавати Петру І Мазепи: «Такого чоловіка, що так щиро боровся за волю, свободу та права свого народу, що витерпів стільки переслідувань за те, щоб тільки захоронити свій народ від упокорення під московським ярмом…»15. А невдовзі, підписавши угоду з кримським ханом про право на заснування Січі в пониззі Дніпра, Мазепа помер. Похований спочатку був у Варниці, поблизу Бандер, а потім у монастирі святого Галата в Яссах.

До речі, взірці для подібного кроку Мазепа уже мав. Наприклад, молдавський господар Дмитро Кантемір за допомогою московського царя повстав проти турецького султана, підданим якого він був. І ніде не доводиться зустрічати в радянській історіографії, що Кантемір зрадив свій народ, ввійшовши в зговір з російським царем. А угорський князь Ференц Ракоці піднявся проти Габсбургів за допомогою французького короля Людовика ХІУ. І теж ніхто не звинувачує його у зраді. Бо боротьба за свободу своєї Вітчизни – це Свята справа.

Так «старший брат» розправився з «меншим» за його природнє бажання жити самостійним життям. На довгі десятиліття Україні завдано болючого удару, ідея незалежності, самостійності вирубалась під корінь. Систематично винищувались мислячі, енергійні представники українського народу.

Після ліквідації полково-сотенного устрою (з 1782 р.) Батурин опинився у складі Конотопського повіту Новгород-Сіверського намісництва. Тепер Батурин – селище міського типу Бахмацького району Чернігівської області.

Тільки через століття Батурин постає величезною братською могилою. Під час розкопок міста знайшли скелет молодої жінки. Однією рукою вона притискала дитя, зарізане разом із нею, а в іншій тримала іконку з образом Божої Матері. Ця іконка, яка зараз перебуває на реставрації, стала символом Батуринської трагедії.

«По суті, те, як розправився князь Меншиков з Батурином, нічим не відрізняється від злочину, який вчинили фашисти у поліському селі Кортеліси. І Батурин, і Кортеліси повинні нам однаково боліти», – рефреном звучить звертання до сучасників українського письменника Григорія Колісника.16

…Ми повинні знати свою історію такою, якою вона була: гіркою, жорстокою, трагічною, героїчною. Ми повинні звільнитись від радянських сталінсько-брежнєвських шаблонів, від сучасних московських фальсифікаторів, ідеологів «руского мира», від ярликів, які розпочав клеїти своїм супротивникам ще Петро І. Ми повинні сказати всю правду про його жорстокість і каральні акції проти полонених і мирного населення, які зараз характеризуються як геноцид. Він триває і в українсько-російській війні уже у ХХ1 столітті.

Нині, за міжнародними правовими нормами, таких «воєначальників і реформаторів» очікувала б доля, яка спіткала нацистських генералів, Мілошевича і Хусейна. Всі вони сиділи б на лаві Міжнародного військового трибуналу. Геноциду немає прощення за давністю часу.

 Зло повинно бути покаране!

Література

  1. . Сергийчук В. «Сее учинил всей ради Украины». – «Молодь Украины». –
  2. – 7 березня. – С. 4.
  3. Кониський Т. Історія Русів. – К., 1991. – С. 261.
  4. Там же. – С. 262.
  5. Довідник з історії України. – К., 2001. – С. 54.
  6. Грушевський М. Ілюстрована історія України. – Київ-Львів, 1913. – К., 1990. – С. 383.
  7. Історія України. Т. 2. – К., 1979. – С. 337.
  8. Сергійчук В. Вказ. праця. – С. 4.
  9. Колісник Г. «Небезпечна» тема. – «Заповіт». – №8. – 1990. – С. 27.
  10. Щербатий К. Як «соколики» козаченьками ставали. – «Обрій». – № 24, 2005.– 23-29 червня. – С.10.

Олександр Середюк,

письменник і публіцист,

доктор філософії,

дослідник феномену Українського козацтва.

і