Кінець “Дружбі”? Що думають про українську ГТС німці, які її будували

Газопровід через Україну, доля якого вирішується зараз, 40 років тому будували, зокрема, і східні німці. Як це було, чому пиво їм везли з НДР і як вони ставляться до цієї труби сьогодні?

Будівництво газопроводу Дружба в Україні, літо 1976 року Будівництво газопроводу “Дружба” в Україні, літо 1976 року

Термін дії старого контракту спливає 31 грудня 2019 року, переговори про новий поки що безрезультатні – транзит газу з Росії через Україну незабаром може припинитися. А з ним – частина сорокарічної історії, яка пов’язує Росію, Україну й Німеччину. Почалася вона в середині 1970-х, коли Україна входила до складу СРСР, а НДР – блоку Варшавського договору. Тисячі східних німців поїхали на “будівництво століття” – будувати газопровід, що веде в Центральну Європу. DW поговорила з очевидцями про те, хто і як прокладав транзитну трубу, продовжити використання якої хоче Київ і від якої може відмовитися Москва.

Як учитель з НДР поїхав до України будувати “Дружбу”

Якщо в Німеччині і є людина, яка знає про будівництво української труби майже все, то це Гайо Обухофф (Hajo Obuchoff). Він потрапив в тодішню УРСР одним із перших, пробув там довше інших – більше чотирьох років. А в 2012 році став одним з авторів книжки “Траса”, присвяченій участі східних німців у всьому проєкті – від України до Уралу і Казахстану.

DW.COM

“У НДР я вчився на вчителя спорту і географії, недовго працював за фахом. І тут прийшла новина про те, що в СРСР, в Україні, буде будуватися великий газопровід, і потрібна молодь”, – згадує 72-річний Обухофф, який зараз живе у Берліні. Було це восени 1974 року. Ішлося про експортний магістральний газопровід “Союз”, за яким газ з Оренбурзького родовища повинен був поставлятися як дружнім СРСР країнам Східної Європи, так і на Захід.

Будували трубу Польща, Угорщина, Чехословаччина, Болгарія та НДР. Східним німцям дісталася ділянка від Кременчука в Полтавській області до містечка Бар на заході Вінницької області. Відрізок довжиною близько 500 кілометрів назвали “Дружба” (не плутати з однойменним нафтопроводом). Вважається, що це був найбільший інвестиційний проєкт НДР за кордоном. Труби діаметром 1,42 м поставлялися з Італії та ФРН, яка потім отримувала ними радянський газ в рамках угоди “газ в обмін на труби”. Будівельну техніку, передусім трубоукладачі Komatsu, закупили в Японії. Але використовували і місцеву техніку. “КрАЗи” ми забирали прямо із заводу поряд з будівництвом”, – згадує Обухофф.

Газову трубу прокладали під Beatles і Boney M

Обухофф був, як він сам каже, “культурником” – слова на слов’янський штиб були популярні в НДР, будівельники газопроводу називали себе “трасники”. “Серед моїх завдань була культурна підтримка – показувати кіно, створювати бібліотеки, влаштовувати зустрічі і крутити музику. Це були як групи з НДР і Східної Європи, так і західні – від Beatles до Boney M. Наприклад, Rolling Stones були заборонені в НДР, але їхні піратські платівки видавалися в СРСР”, – згадує діджей “Дружби”.

Гайо Обухофф у своєму дискомобілі Гайо Обухофф у своєму “дискомобілі”

Обухофф з приятелем отримав у розпорядження переобладнаний автомобіль армії НДР і в червні 1975 року відправився в Черкаси, де був штаб німецької ділянки газопроводу. Хлопцеві було тоді 28 років.

Хоча Обухофф відвідував СРСР і до цього, почуття у нього були змішані: “Ми були першими німцями, які з’явилися в Україні через 30 років після війни, і серед нас були люди старшого віку, які в ній брали участь. Один колишній солдат показував нам під Світловодськом окопи, в яких колись лежав”.

За словами німця, загалом українці приймали будівельників з НДР дуже гостинно: “Ненависті не було”. Здивувало його лише те, як підлітки в селах іноді зустрічали німців вигуками “Гайль Гітлер”. “Я намагався їх розпитати, чому вони так кажуть, але зрозумілої відповіді не отримав”, – продовжує Обухофф. Пізніше він дізнався, що причиною могли бути радянські фільми про війну: “Можливо, вони думали, що в Німеччині таке вітання”.

Від цвяхів до пива з НДР: постачання на вищому рівні

За словами Гайо Обухоффа, на будівництві одночасно працювало до 6000 східних німців, у середньому – по два роки. Будували вони не тільки газопровід, але й, наприклад, житлові будинки. Офіційно будівництво “Дружби” закінчилося восени 1978 року, але дрібні роботи тривали ще майже рік. Весь цей час німців обслуговували на найвищому рівні, багато речей привозили з НДР – “від цвяхів і бетонних плит до ковбаси і пива”.

Дискомобіль на святі в українському селі “Дискомобіль” на святі в українському селі

“Літо 1975 року було в Україні дуже спекотним, ми пили українське пиво, але воно швидко ставало кислим і виникали проблеми зі шлунком, – згадує Обухофф. – Ми зажадали нормального пива, і раз в тиждень на трасу стали приїжджати машини, завантажені ящиками східнонімецького пива”.

Те, що забезпечення і заробітки були на найвищому рівні, підтверджує і 64-річний Теодор Герменайт (Theodor Hermeneit) з Тюрингії, який з 1976 по 1978 роки працював в Україні на будівництві “Дружби” зварювальником. “Спочатку мене не взяли, мовляв, я не служив в армії НДР. А потім сказали, що це не проблема, і, давши всього кілька днів на збори, відправили літаком з Берліна через Київ до Кременчука”, – згадує Герменайт.

За його словами, східнонімецькі будівельники мали низку пільг – окрім вищих зарплат, була можливість придбати дефіцитні тоді товари. “Після повернення додому, я за кілька тижнів купив автомобіль Wartburg, який зазвичай потрібно було чекати 15 років”, – розповідає він.

Герменайт визнає, що із задоволенням працював би до кінця будівництва, але, одружившись під час відпустки в НДР, вирішив залишитися вдома. А Гайо Обухофф саме під час будівництва газопроводу знайшов свою другу половину – журналістку з місцевої української газети, з якою вони одружилися в 1977 році. До речі, жінки на будівництві були у явній меншості. “Співвідношення один до десяти, і тому мав місце великий попит на концерти українських фольклорних колективів”, – згадує Обухів. І додає, що після концертів зазвичай влаштовувалися танці.

Що думають будівельники “Дружби” про її закінчення?

Коли сьогодні в німецьких ЗМІ повідомляють про можливе припинення  транзиту газу через Україну, про те, що цю трубу прокладали східні німці зазвичай не згадують. Самі колишні будівельники відчувають різні емоції. У словах Гайо Обухоффа вгадується співчуття Україні.

Зварювальник Теодор Герменайт під час будівництва Дружби Зварювальник Теодор Герменайт під час будівництва “Дружби”

Припинення транзиту – це погано для Києва, оскільки означає втрату доходів і “військово-стратегічні” ризики, вважає він. “Ми розуміємо, що відбувається на Донбасі. І хто знає, що подумають у Кремлі, коли газопровід більше буде не потрібен”, – пояснює Обухів і нагадує про швидке завершення будівництва “Північного потоку-2”. Німець вважає, що компроміс щодо продовження газового транзиту через українську територію все-таки буде знайдений.

Теодор Герменайт стежить за переговорами України і Росії, залишаючись нейтральним, але йому самому “трохи сумно” від того, що побудована й за допомогою його зусиль труба, можливо, більше не буде використовуватися. “Це було частиною нашого життя, – каже він з жалем у голосі. – Це точно буде обговорюватися на нашій наступній зустрічі будівельників траси”.

Раз на два роки в селі Цабакук в Саксонії-Ангальт на такі зустрічі, які влаштовує Олаф Мюнхов (Olaf Münchow), збираються сотні колишніх будівельників. Сам Мюнхов працював на будівництві газопроводу у 1980-их. На зустрічах учасники запевняють, що, “якщо знадобиться, ми відразу готові знову поїхати в Росію”, розповідає Мюнхов. “Траса, де б вона не проходила, була для всіх чимось особливим. Це було відчуття товариства, дружби, яке ні з чим не порівняти”, – підсумував колишній німецький будівельник.