Сенс і безглуздя “Турецького потоку”

Новий газогін не дав Путіну того, чого він хотів. “Газпром” витратив неймовірно багато грошей, однак Ердоган, Туреччина і Болгарія можуть бути задоволені, вважає Андрій Гурков.

Володимир Путін та Реджеп Таїп Ердоган дають старт Турецькому потоку (Стамбул, 8 січня 2020 року) Володимир Путін та Реджеп Таїп Ердоган дають старт “Турецькому потоку” (Стамбул, 8 січня 2020 року)

Володимир Путін та Реджеп Таїп Ердоган по-східному помпезно відзначили 8 січня офіційне введення в експлуатацію газогону “Турецький потік”. Якщо пригадуєте, трохи більше року тому, у листопаді 2018 року, обидва президенти у тому ж Стамбулі вже доволі бучно святкували заверешення прокладання труб дном Чорного моря. Тепер двом лідерам, які дуже полюбляють насолоджуватися перемогами та звершеннями, влаштували нову пишну урочистість з улесливими промовами з нагоди формального завершення уже всього проєкту.

Друга нитка ще рік-півтора залишатиметься недозавантаженою

Саме формального, адже для російської сторони він ще далеко не завершений, хоч у глядачів центральних телеканалів РФ могло скластися зовсім інше враження. Адже з двох ниток “Турецького потоку” поки тільки одна може повністю виконувати свої функції – та, що постачає газ турецьким споживачам.

Андрій Гурков, економічний оглядач DW Андрій Гурков, економічний оглядач DW

У другої, призначеної для поставок на основний ринок “Газпрому”, до Євросоюзу, досі немає співмірного за потужністю продовження на території ЄС, тож ця нитка ще щонайменше рік-півтора залишатиметься сильно недозавантаженою.

Ось Ердоган і насолоджується церемонією, на якій він був незрівнянно більш говіркий, ніж його московський гість. Це було свято турецького президента. Він отримав усе, чого хотів – новеньку з голочки трубу для постачання газу в розвинену європейську частину Туреччини (на захід від Босфора) напряму з Росії – без країн-посередників, без транзитних мит і транзитних ризиків, та ще й зі суттєвою знижкою.

Володимир Путін зробив хорошу міну у невдалій грі

Водночас Володимиру Путіну довелося робити у Стамбулі хорошу міну у геополітичній газовій грі, яка склалася для нього доволі невдало. Адже для чого, власне, “Газпром” за розпорядженням президента РФ за величезні гроші будував “Турецький потік”? Надзавдання полягало в тому, аби з січня 2020 року повністю припинити газовий транзит через Україну, пустивши російські експортні поставки до Євросоюзу двома новими магістралями в обхід непокірної сусідки.

Саме з цією метою “Турецький потік” і “Північний потік-2” і споруджувалися одночасно: обидва газогони мали запрацювати до кінця 2019 року, коли завершувався десятирічний російсько-український газовий договір. Однак газопровід на Балтиці спочатку з різних причин вибився з графіку, а потім був зупинений американськими санкціями. А з двох ниток на Чорному морі повною мірою запрацювала лише одна.

План позбавити Україну газового транзиту провалився

Тому я й написав наприкінці грудня коментар під назвою “2019 рік завершується крахом газової стратегії Путіна“. І річ не в тому, що якісь труби не встигли вчасно прокласти: рано чи пізно це станеться. Для Кремля стратегічний провал полягає в тому, що Україну так і не вдалося позбавити газового транзиту, що Москві довелося укладати з Києвом новий довгостроковий договір, гарантувати йому на п’ять років доволі значні обсяги прокачування і хорошу винагороду за послуги, та ще й виплатити українській стороні майже три мільярди доларів за старими боргами.

Щоправда, для “Газпрому”, з комерційної точки зору, це дуже непоганий варіант: компанія отримала можливість і правові гарантії для подальшої експлуатації свого найважливішого й упродовж десятиліть випробуваного експортного каналу. Однак після укладення нового російсько-українського транзитного договору з усією гостротою знову постає питання: а для чого, власне, взагалі будували дорожезний “Турецький потік”? Тим більше у його нинішньому, усіченому вигляді.

 Замість трьох ниток до Європи піде лише одна

Згадаймо: 1 грудня 2014 року Путін після зустрічі з Ердоганом в Анкарі несподівано для всіх оголосив про відмову прокладати на Чорному морі “Південний потік” з Росії до Болгарії і заявив, що чотири нитки цього газопроводу перенаправляються до Туреччини. Однак незабаром турецький президент порушив досягнуту домовленість і вимагав урізати трубопровід, який уже отримав назву “Турецький потік”, до двох ниток: ідея перетворення його країни на газовий хаб за допомогою російських поставок відверто перестала його цікавити.

У результаті “свою трубу” Ердоган отримав, а в “Газпрому” замість трьох ниток для подальшого експорту до ЄС залишилася лише одна. Через це прокладені за багато мільярдів рублів територією Росії потужності для заповнення “Південного потоку” частково виявилися непотрібними. Великою стратегічною удачею Путіна все це назвати ніяк не можна.

Південний потік скасували, але основним транзит піде через Болгарію

Повністю зазнав краху і намір Путіна покарати норовливу Болгарію, примусивши Євросоюз прокласти трубу для прийому газу із другої нитки “Турецького потоку” через Грецію до Італії. Цей народжений у Москві прожект від самого початку виглядав доволі авантюрно, і я ще у грудні 2014 року прогнозував, що “Болгарія урешті-решт все таки отримає свої транзитні мільйони”.

Так і вийшло: пункт прийому газу з другої нитки знаходиться на турецько-болгарському, а не турецько-грецькому кордоні, і основний трубопровід, яким російське блакитне паливо потече звідси далі до Сербії, Угорщини і Словаччини, буде нині в Болгарії. Газ до Греції та Північної Македонії також іде через Болгарію. Тож “Газпром” фактично виправляє помилку Путіна з “Південним потоком”.

Компанія, зокрема, продовжила до 2030 року договір з болгарською стороною про газовий транзит, і тепер для його виконання (і, вочевидь, для підтримки в робочому режимі другої нитки) вдається до вельми своєрідної процедури. Про неї на початку січня повідомила низка ЗМІ, серед яких й “Інтерфакс”: газ із “Турецького потоку” закачують до Болгарії, а потім приблизно половина цього обсягу через інший пункт прийому-здачі знову повертається до Туреччини.

Важко собі уявити, що настільки екстравагантний шлях транспортування може бути комерційно вигідним “Газпрому”. Зате болгарський газовий дистриб’ютор Bulgargaz, згідно з тим же повідомленням “Інтерфакса”, розраховує цього року на вигоду від нових домовленостей у десятки мільйонів євро. І вже у першому кварталі 2020 року, за повідомленням міністерства енергетики Болгарії, ціни на газ для болгарських споживачів можуть знизитися на п’ять відсотків.

Настільки близька російсько-болгарська співпраця заперечує міцно вкорінений у російських ЗМІ міф про те, що “Південний потік” свого часу начебто довелося згорнути саме через протидію Болгарії, на яку тиснули Євросоюз і США. Але тепер домовитися вдалось, хоча позиції Брюсселя і Вашингтона відтоді стали жорсткішими! Можливо, якщо п’ять-шість років тому Москва захотіла би реально домовлятися з Софією і не намагалась би обійти правила ЄС (яких тепер погодилась дотримувати), то робити транзитний крюк через Туреччину і будувати “Турецький потік” не довелось би взагалі?

Подібні запитання, я так розумію, не прийнято ставити у святковий день, коли два президенти й давні друзі так тішаться зі свого спільного газового дітища. Але рано чи пізно росіянам таки доведеться обговорювати сенс або безглуздя “Турецького потоку”. Особливо якщо геополітичні плани Кремля наштовхнуться у Сирії, Лівії чи ще десь на дедалі більші імперські амбіції нової транзитної країни для російського газу – Туреччини.

Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.