Ось перед вами на сцені стоїть нинішня Україна!

Всі висловилися щодо фіналу Євробачення? Я теж скажу своє.
Я дуже задоволений вибором. І мені навіть подобається, як зараз викручує деяких наших (і не наших!) музичних снобів відносно вибору “Go-A” для поїздки в Роттердам.

Передивившись ще і ще номери всіх можливих претендентів, я лише упевнився, що абсолютно всі вони виступили гірше ніж на полуфінальних концертах. Одним не вистачало настрою, другим харизми, третім вокалу, четверті взагалі співали між нот, мабуть просуваючи якийсь новий тренд в музиці…

Так, відчувається, щось недобре висить в нашому повітрі і в інформаційному просторі, коли одні похрипують, інші задихаються, а треті відверто косячать. Однак, жюрі треба було абстрагуватися і подумати – які смисли ми запропонуємо світові зі сцени в Ротердамі? Бо музика – це лише привід нагадати про себе.

До останньої години я вважав, що від нас у Роттердамі має бути оте миле невинне створіння з білою бандурою, яка, наче втілена душа України, витає над залом. Однак моя впевненість надломилася, коли я почув цей загрозливий “пісочок” в голосі Марини. Там явно якісь проблеми зі зв”язками – і це читалося на обличчі цієї ніжної української німфи.

Проте коли я вкотре повернувся до виступу “Go-A ” – раптом мій мозок пронизала брутальна думка: – Гей, великі знавці нонакордів і багатошарових міксів, самозакохані нарциси і хіпстери-пофігісти, а не пішли б ви всі подалі з вашим снобізмом і набридлою зарозумілістю?!

Ось перед вами на сцені стоїть нинішня Україна!
Чорна від смутку і червона од крові. Стоїть у тих самих кольорах, які так ненависні нашим людожерам-сусідам. І співає так, як співали наші бабусі і наші пра-пра-пра… Ті, що одвіку жили на цій прекрасній землі. І кожна нота сопілочки, і кожний удар барабана, і кожна інтонація співачки, і кожне слово, і поетичний образ – це все звідти – з нашої історії. Так, це ми – подобається комусь чи ні! І скільки б сьогодні не паплюжили нашу далеку і близьку історію, як би не викривляли наше непросте сьогодення, ми – Українці! Нація. Спільнота. Держава!

Чорна від смутку. Червона від крові.
І з рідною піснею на вустах…

Анатолій Матвійчук