ЧОГО БРАКУЄ УКРАЇНСЬКИМ НАЦІОНАЛІСТАМ ?

“Український націоналізм – це інтелектуальне дно” – іще в 2016 сказав мені один друг, який не живе в Україні. Я тоді здивувався і спитай його “Чому?”. “Рівень аналітики дуже низький, якщо коротко” – такою була відповідь. Я ці слова запам’ятав назавжди, хоч знадобився час, для того, щоб їх зрозуміти як слід.
Мабуть, це важко усвідомлювати тим, хто живе в Україні, але Україна перебуває на маргінесі Західної цивілізації. По факту, ми всі – Євразія, хоч і від Росії ми також відірвані. Ні те, ні се, і самі ми є не більше, ніж Сірою Зоною, на жаль. Тут мається на увазі саме розвиток думки, яка б давала відповідь на виклики сьогодення.
Після виборів 2019, президентський і парламентських, коли націоналісти (навіть об’єднані) отримали відсоток, що коливається на рівні жирності кефіру, це питання актуалізувалося з новою силою. За час після липневих виборів ще не доводилося бачити якісні аналітичні статті (хто читав – покажіть) на цю тему (чому націоналісти лузери), і не ясно наразі, чи самі лідери націоналістичних партій та організацій зробили якісь висновки для себе. Якщо коротко, то проблеми сучасного націоналістичного руху можна виразити так:
1. Рух наразі є роздробленим на групки, які пересварились між собою.

2. Націоналісти не вміють обирати менше зло і домовлятися із ненаціоналістами (наприклад лібералами), які роблять щось корисне для України.

3. Зацикленість на вузьких питаннях мови, війни і національних питаннях. Усе це, звісно, важливо, але цього не достатньо. Буває ще гірше: дехто воліє воювати в Україні із кольоровими мігрантами (!), яких у нас складно знайти, замість того, щоб воювати із кацапами.

4. Зацикленість на питаннях лгбт, гендерної ідеології і тому подібного. Звісно, нормальна людина не повинна сприймати усі ці речі, але й зациклюватись не варто. От коли слухаєш лекцію декого із сучасників “напів-провідників”, який 80% свого часу згадує про лгбт – це явно говорить про щось нездорове.

5. Націоналісти не дають відповідей (або майже не дають) на інші важливі проблеми, які є в країні. Не доводилось чули лецій від наших напів-провідників на тему “як зробити українців багатими?”. Наразі усі лекції зводяться до філософії чи історії. Економічна програма є і у “Свободи” і у Нацкорпусу, але в якості гасел вони її не використовують. При цьому економічні програми здебільшого лівацькі.

6. Націоналісти не використовують сучасних технологій комунікацій, працювати з інтелектуалами вміють, але майже не вміють працювати із “маленьким українцем”.

7. Розбір міжнародної політики доволі слабенький. Здебільшого українці (не тільки націоналісти) мало цікавлять тим, що відбувається в світі. А людей, які уміють розбиратися в цьому ще менше. Місце України в світі осмислюється недостатньо, все що ми маємо – ідея Інтермаріуму, який поки що існує лише в уяві маргінальних груп. Світові проблеми у нас мало обговорють. Зрештою, це й не дивно, оскільки більшість українців не були закордоном, друзів за кордоном не мають.

8. Із націоналістів мало хто читав своїх класиків, хоч вони й жили у минулому столітті – Микола Міхновський, Дмитро Донцов, Іван та Юрій Липи, Микола Сціборський, Петро Полтава. І мабуть ніхто (мені невідомо, хто знає – покажіть) не переосмислював їхній теоретичний спадок у столітті ХХІ. Сьогодні ми не маємо жодної титанічної постаті рівня вищезгаданих класиків. Але із тих, кого маємо в Україні зараз, найбільше прислухатись варто до Дмитра Корчинського.

Ось такі справи… Напевно прийшла пора сформувати націоналістичний світогляд заново. Як його сформувати ? Спершу треба усвідомити те, що ідеологію не пишуть на коліні за одну ніч. Для того, щоб ідеологія була ЖИВОЮ, вона повинна виходити із реальних потреб людей. Мабуть літертаріанства ніколи б не виникло, якби держава не втручалася в справи дрібних власників. Отак і з націоналізмом має бути. Новий націоналізм здатна сформувати лише інтелектуальна молодь. Від себе лише дам кілька дороговказів:

1. Потрібно більше їздити по світу, це добре розширює горизонти наших уявлень.

2. Вивчайте європейські мови (і східні мови також). Читайте насамперед європейських та американських лідерів думок, бо в Україні ви не почуєте того, що варто.

3. Корисно мати друзів у різних країнах світу, з якими б ви підтримували спілкування. “Друзі” в даному випадку – це місцева інтелектуальна молодь.

4. Варто досліджувати не лише націоналістичних чи “правих” авторів, а взагалі будь-яких, щоб не замикатися в “правому гетто”. Треба цікавитися усім, що відбувається в світі.

А щоб слідування цим дороговказам не призвело до розмивання самої суті націоналізму, треба просто мати внутрішній стержень і пам’ятати своє коріння. Як сказав уже згадуваний мною, провокатор-патріарх Корчинський: “Ми живемо не в Україні, ми живемо на земній кулі, а Україна – це те, що у нас у серці”.

 Осип Блакитний