Ви тільки живіть,пацани,-думав я,витираючи ті грьобані сльози

Коли на заправку заїхав бус із наліпкою на лобовому ,,Груз 200‘‘, а за ним стара камуфльована ємєлька,вся посічена осколками,черга в середині завмерла.
З буса вийшов молодий капітан із загіпсованою рукою,з ємєльки четверо чорних від сонця молодих бійців.
Зайшовши в середину,капітан хтів стати в чергу,працювало дві каси,черга автоматично із двух перейшла в одну,кєп змутивсі,та подякув людям.
-6 кави,6 води без газів півтарачки,2 Вінстона будь-ласка.
-Кава та вода без денег-сказала молода,гарна продавщиця.
Капітан змутився ще більше-я оплачу.
-Ні,це від закладу,в мене брат та тато під Ізюмом зараз.Їм може тоже хтось води дасть.
В мене десь там всередині защемило просто,у кожного в черзі відчуття були подібні,це було видно.
Вийшовши на вулицю,хлопці покуривши,посідали по машинам та поїхали відвозити побратима в останню путь додому.
Ви тільки живіть,пацани,-думав я,витираючи ті грьобані сльози,які йшли реально самі по собі.
Сентементальним я ніколи не був,поміняло.До дому лишалося десь 300 км…
©Дмитро Корнєй

і

натисни – підтримай