27 червня 2026 року виповнюється 30 років від дня винесення вироку Ватутінським районним судом Києва (нині Деснянським), яким дисидента,громадського діяча, журналіста та народного депутата України І скликання Івана Макара було засуджено за наклеп на Президента України Леоніда Кучму та Главу Адміністрації Президента Дмитра Табачника.
Сьогодні ця історія звучить як нагадування про те, що незалежність держави і свобода слова — не одне й те саме. Прапор можна підняти за один день. Демократію і свободу доводиться виборювати роками.
Іван Макар був засновником і редактором газети «Опозиція». Задовго до справи Георгія Гонгадзе він порушував питання зловживань владою, корупції та безкарності чиновників у бурхливі 1990-ті роки. Зрозуміло, що така журналістика викликала роздратування у тих, хто звик почуватися недоторканним.
Газету переслідували. Її випуск в Україні рішенням суду було припинено, обладнання конфісковано. Одне з перших опозиційних видань незалежної України стало одним із перших прикладів тиску на незалежну пресу.
Але Макар не зламався. Зрозумів, що правда потребує не лише сміливості, а й правових знань, — здобув юридичну освіту і продовжив боротьбу в залах суда.
Його конфлікт із системою почався задовго до незалежності України.
Ще у студентські роки він потрапив у поле зору КҐБ через свою вперту звичку відстоювати право людей обирати самостійно, а не голосувати за заздалегідь визначеним сценарієм. Після цього відмінник, стипендіат і голова студентського наукового товариства факультету раптом втратив і стипендію, і місце в гуртожитку. Система ніколи не любила тих, хто мислить самостійно.
Далі були роки негласного нагляду КҐБ, громадська діяльність, боротьба за незалежність України, кримінальна справа і піврічне увʼязнення за антирадянщину, депутатство у Верховній Раді першого демократичного скликання, журналістика та правозахисна робота.
Будучи народним депутатом, Іван Макар подав альтернативний законопроєкт Концепції переходу до ринкової економіки, оскільки вважав, що запропонована модель призведе до перекачування фінансових ресурсів з України до Росії.
Він також подав альтернативний законопроєкт про приватизацію державного майна, попереджаючи про ризики масштабної корупції. Подальші події в Україні показали, що ці застереження не були безпідставними.
Минуло тридцять років від того вироку.
Змінилися президенти, уряди та політичні гасла. Україна пережила революції, зіткнулася з російською агресією та повномасштабною війною. Але одна істина залишилася незмінною: свобода ніколи не виникає сама по собі.
Іван Макар продовжив боротьбу за Україну не лише словом.
У 2014 році він добровольцем пішов до батальйону «Айдар». У 2022 році, у віці 65 років, після початку повномасштабного вторгнення Росії вступив до лав територіальної оборони.
Цей факт говорить про людину більше, ніж будь-які нагороди чи посади.
Він ніколи не пристосовувався до системи — він намагався її змінити.
Саме такі люди рухають історію вперед.
Саме завдяки таким пасіонаріям Україна залишається Україною.
І саме таким людям суспільство має віддавати належну шану.
Наталка Іванченко