Спроби виправдати анексію частини українських територій, які поки що контролюються окупаційними військами, має на меті створити ілюзію піклування агресора про долю населення на захоплених ним територіях.
Путіну та його оточенню, у ситуації затяжної та виснажливої війни, вкрай потрібно показати своїм громадянам хоча б якісь перемоги. Телепропаганда перестає діяти на пересічних росіян, навіть найпалкіший прихильник влади не може не задатися питанням – чому стрімка та переможна спеціальна військова операція перетворилася на криваву війну без упину, чому друга армія світу забралася з півночі України, втекла з острова Зміїний, втратила кораблі Чорноморського флоту, розбита на Харківщині та поволі відкочується на українському півдні.
Зважаючи на вкрай негативну та панічну реакцію росіян на оголошення мобілізації, російській владі життєво необхідно продемонструвати перемогу, хай навіть уявну. Заплановано засідання Держдуми Росії, де передбачається внесення подання про визнання фейкових референдумів на Донеччині, Луганщині, Херсонщині та Запорізькій області та приєднання їх до Російської Федерації. Це можна буде оголосити як велику перемогу, розширення росії, крок на шляху до відновлення імперії, перемогу над НАТО і навіть над Міжгалактичною імперією.
Чи порадує ця звістка росіян, які вже декілька діб стоять в чергах на кордонах суміжних держав, рятуючись від мобілізації? Навряд чи, але такий пропагандистський крок ще на деякий час може відтермінувати усвідомлення росіянами політичного, економічного та військового фіаско ще донедавна щиро підтримуваної влади.
Росіяни роками вибудовували голографічну картину, у якому весь світ вчиняв згідно забаганок її керівництва та обертався навколо купки людей, які вдавали себе ідеологами та геополітиками. Що тільки кремлівський голографічний проектор почали відключати від систем живлення, у вигляді переможних реляцій та притоку легких грошей за вуглеводні – то виявилося, що за гарним кольоровим та майже живим зображенням знаходиться облуплена та запліснявіла стіна.
Ба більше – глухий кут, до якого завели країну марення її теперішніх володарів.
Dmytro Redko