Мало хто знає, що долю всього нашого Сходу та Центральної України фактично вирішив упертий аристократ із козацьким гартом. Олександр Поль був нащадком двох українських гетьманів — Данила Апостола (по лінії батька) та Павла Полуботка (по лінії матері). Родовід Полів був дивовижним переплетенням культур: дід Йоганн — шведський підданий і хоробрий офіцер, який отримав від імператриці запорізькі землі й одружився з гетьманською онукою, а батько Микола одружився з Анною Полетикою — праонукою Полуботка.
1 вересня 1832 року в селі Малоолександрівка на Нижньодніпровщині народився старший син цього шлюбу — Олександр. Змалечку Олександр вирізнявся серед однолітків. Завдяки домашньому вихованню та природній допитливості він вільно говорив кількома європейськими мовами та досконало знав латину. А от справжня пристрасть до української минувшини спалахнула в ньому під час «походів» на бабусине горище, де серед пилу чекали свого часу старовинні козацькі речі.
1Формування характеру продовжилося в Полтавській гімназії під орудою видатних поетів Левка Боровиковського та Амвросія Метлинського. Уже в вісімнадцять років цей засмаглий юнак із проникливим поглядом легко склав одинадцять вступних іспитів до Дерптського університету і здобув ступінь з дипломатії.
Після передчасної смерті батьків йому довелося на певний час перервати навчання, аби заопікуватися молодшими братами й сестрами. Проте Поль повернувся, захистив диплом німецькою мовою та здобув ступінь кандидата дипломатичних наук.
Повернувшись до рідного краю, Поль присвятив себе дослідженням. Доля привела його на берег Саксагані в Дубову Балку, що біля сучасного Кривого Рогу. Там він натрапив на оголені залізні руди й згадав перекази старих людей про те, як козаки копали руду й плавили метал. Олександр навіть знайшов стародавню плавильну піч. Аби довести багатство цих земель, він власним коштом відвіз зразки до Гірничої Академії у Фрайберзі.
Німецький професор Штрипельман був вражений: руда виявилася найкращою у світі, з вмістом заліза понад 70%. Поль не просто запросив професора на Катеринославщину для подальших досліджень, а й оплачував його роботу з власної кишені. У 1862 році Олександр Поль купив Дубову Балку та орендував Криворізькі поклади.
Понад 20 років життя, не маючи велетенського початкового капіталу, він віддав створенню металургійного центру. Вдень працював на руднику, увечері переглядав звіти. За цей титанічний внесок французька компанія пізніше встановила йому в Кривому Розі пам’ятник із написом «Новоросійському Колумбу». Саме за його активного лобіювання було збудовано стратегічні залізничні гілки та грандіозний міст через Дніпро, що перетворило регіон на економічного гіганта.
При всьому цьому Поль залишався активним громадським діячем та меценатом. Ще 1860 року, під час підготовки селянської реформи у Петербурзі, 30-річного Поля помітив Олександр II і відзначив його молоду енергію. Олександр Миколайович постійно обирався мировим суддею, опікувався відкриттям шкіл та училищ, проте принципово відмовлявся від платних керівних посад, віддаючи перевагу безоплатній службі громаді.
Особисте життя діяча було сповнене і тепла, і гіркоти: його дружина Ольга Коростовцева, багата й розумна наречена губернії, стала для нього вірною опорою, хоча подружжя пережило втрату першої донечки та тяжку хворобу сина Бориса.
Та найбільшою пристрастю Поля була археологія. Він зібрав грандіозну колекцію з понад п’яти тисяч експонатів — козацьку зброю, гетьманські клейноди, рідкісні картини й книги, які оцінювалися у 200 тисяч срібних карбованців. Саме Поль підтримав молодого Дмитра Яворницького, відкрив для нього свою бібліотеку та оплачував працю робітників на розкопках на Хортиці й у Великому Лузі.
На кошти, зекономлені дружиною, Поль збудував на Соборній площі будинок із величезним підвалом-сховищем, де в п’яти кімнатах відкрив перший у місті безкоштовний приватний музей. Проте розбудова промисловості й утримання музею вимагали велетенських статків, і Поль потрапив у борги.
Коли з Лондона приїхали покупці, пропонуючи величезні гроші за його безцінне зібрання, шляхетний нащадок гетьманів категорично відмовив, заявивши: «Слава Вітчизни — не для продажу». Щоб розрахуватися з боргами, йому довелося віддати власний будинок під ресторан, а самому переїхати на орендовану квартиру.
Влітку 1890 року, відправивши рідних на лікування до Сан-Ремо, Олександр Поль побував у маєтку, востаннє відвідав розкопки, наче відчуваючи близький кінець. Вранці після дружньої зустрічі в Англійському клубі серце 57-річного патріота раптово зупинилося. Попрощатися з почесним громадянином вийшов увесь Катеринослав.
Ольга Поль передала усю колекцію місту. Першим директором відродженого музею став Дмитро Яворницький, за пропозицією якого звели нову споруду — точну копію Каїрського музею. Сьогодні це Дніпропетровський національний історичний музей імені Дмитра Яворницького, проте на його старовинних дверях і досі збережені монограмні літери «О. П.» — пам’ять про людину, чия спадщина виявилася настільки цінною, що її не змогли вичерпати десятиліття.
Сьогодні про цю видатну людину нагадують пам’ятники у Дніпрі та Кривому Розі, а також один із головних міських проспектів. Хоча його маєток практично не зберігся, але спадок, який він залишив після себе, й досі працює на весь регіон.
Інтермаріум