Суспільну думку українців продовжують формувати з-за “порєбріка”

В кінці 80-тих, початку 90-тих Україна мала далеко кращі стартові умови, ніж Польща. Я ще добре пам’ятаю той час, коли поляки масово їхали в Україну. щоб тут скупитися і вивести в Польщу, що була тоді в доволі жалюгідному стані. Сьогодні все з точністю до навпаки.

Що ж сталося і чому так сталося?!!! Польща, фактично, мононаціональна держава. Національний солідаризм там аж зашкалює. Там не прижилися метастази “русскава міра”, поляків можна попросити, щоб потерпіли, і вони потерплять. Україна абсолютно інша.

Незважаючи на українську етнічну належність, значна частина населення себе вважає “русскімі”. За всі ці роки ще не було в Україні влади, яка б переважно складалася з тих, хто вважає себе українцями і дома спілкується українською. Суспільну думку українців продовжують формувати з-за “порєбріка”. Будь-яке позитивне починання зустрічає шалений опір, яскравим прикладом чого є медична реформа. Україномовне населення, фактично, і надалі залишається на становищі тубільного населення і саме воно найбільше покидає Україну через відсутність робочих місць саме в селах та містечках, де мешкають україномовні.

Приватизація в Україні робилася таким чином, що саме україномовні були, фактично, пограбовані, а левову частку майна захопили сім’ї, які, за невеликим винятком, є принциповими українофобами. Все це виливається у те, що для найвпливовішої верстви населення Україна залишається чужою державою, якої не жалко, яка є виключно для того, щоб з неї вичавити якомога більше грошей, щоб засунути їх в офшори. Все це виливається в те, що українець сприймається як голодранець, ним бути непрестижно, розмовляти українською мовою на вулиці, в установі чи підприємстві якось принизливо.

Іван Макар

і