«Козацький зимівник» – ПОДАРУНОК ВІДВІДУВАЧАМ

Yottos

 

            Здійснили працівники Музею історії сільського господарства  Волині-скансен напередодні свого професійного свята – Міжнародного дня музеїв. Власними силами вони реставрували та відкрили новий екскурсійний об’єкт експозиції просто неба «Козацький зимівник» Волинського музею-скансену, що в селищі Рокині Луцького району.

         107

   В одній із етнографічних експедицій, яка проходила по хуторах і селах Західного Полісся ще у 2006 році, директор музею Олександр Середюк угледів невеличку хату, що стояла пусткою в селі Теклине Камінь-Каширського району. Він відразу визначив, що це унікальна пам’ятка народної архітектури.

– Такої споруди у нашому музеї ще не має,- з радістю сказав Олександр Миколайович.- Це – ХАТА З ДВІРЦЕМ,- зробив він заключення. – Ми її обов’язково перевеземо в Рокині, в наш музей-скансен.

Чому саме ця хатина привабила бувалого спеціаліста? Хоч вона збудована зазвичай із трьох частин: хата-сіни-комора, розміром 6 х15 метрів. проте має унікальну властивість, аналогів якої не зустрічається серед інших стародавніх народних архітектурних конструкцій.

112

Оригінальність її полягає в тому, що вона виготовлена на основі енергозберігаючої технології. Мудрі поліщуки ще в ті часи, не володіючи сучасною термінологією, будували свої оселі не тільки затишними, а й енергозберігаючими. Так, з північної сторони, стіна хати повністю захищена ще однією прибудовою, що називається – двірець. Він служив власнику за допоміжні господарські споруди: невеличкий склад-майстерню дошок, дерев’яних коліс, бочок тощо. Це одночасно було повітряною «подушкою» для оселі.

-Два роки йшли переговори із власником хати,- розповідає директор музею.- Коли, нарешті дійшли згоди і оформили договір купівлі-продажі, розгорнулися політичні події, в нашій країні. У 2014 році з допомогою друзів з Камінь-Каширська у селі Видричі невелика бригада взялася за демонтаж хати.

Та не відразу було розпочато реставрацію і встановлення хатки. Фінансування не має, а за малі кошти ніхто не наважувався братись за відповідальну роботу. Лише у 2016 році з Любешівського району приїхали спеціалісти і взялись по діловому за справу. Вони підтягнули свої синів, родичів, які самовіддано воскресали будову, хату, якій понад 150 років. Це Литвинчук Василь Іванович, Якимчук Анатолій Максимович та інші.

Зруб поставили, дах накрили, щоб опади не шкодили хаті. А далі… Знову настали ті самі проблеми. Коштів не має. Як відомо: з нічого ні чого не виникає. Та це не стало перешкодою для Олександра Миколайовича. Сорок років він споруджує Музей і тридцять років скансен. І цього разу директор не зрадив своїй ідеї.

20160629_143113    Підібравши патріотичних і ділових однодумців, справу знову реанімували. Не дивлячись на фінансово-економічну скруту, Музей взявся за відновлювально-реставраційні роботи, внутрішнє оздоблення і оформлення, пам’ятки народної архітектури.

Цікавим елементом хати є піч, що об’єднана з грубкою і плитою. Тут потрібні були уже особливі спеціалісти-знатоки цієї делікатної справи. І такий знайшовся. На одній із святкових заходів, що традиційно музей проводить щороку, один чоловік признався, що вміє мурувати печі. Це був Сергій Новосад з Гіркої Полонки Луцького району.

Під його пильним керівництвом, реставратор музею Роман Мішко,  змурували складну апалювальну систему оселі. Тепер невеликої кількості дров вистачає, щоб хата нагрілася, стала затишною і привітною.

Чимало часу і сил довелось затратити на реставрацію і внутрішнє оздоблення стародавньої хатини. Зранку і до пізнього вечора працював тут Роман Мішко. Терпляче і якісно він перетворював поруйновану віками хату в затишне і чепурне житло.

-Тут така енергетика, така позитивна аура,- говорить Роман Михайлович,- що мені не хочеться звідси просто виходити.

І нам також, колишнім музейним працівникам, які були скорочені з невідомих причин обласною радою на початку цього року. Ми часто приходимо у музей, допомагаємо директору у його постійних клопотах як можемо. «Одягали» хату також разом. Попрали і попрасували старі вишиванки, принесли ще свої, що були подаровані нашими бабусями.

Помістили також і фото-кулаж старих фото родичів, що засклені в рамки. Вони говорять про дружню і багатодітну родину, чоловіча частина яких, з честю виконувала військовий обов’язок.

В доброму стані збереглися і ужиткові речі та стародавні меблі; діжі, калдуби, заготовки до дерев’яних коліс та пошиття взуття, лавки та інші господарські речі.

Дирекція музею сердечно дякує також всім тим, хто прилучився до реставрації пам’ятки народної архітектури, зокрема – Івану Вавренюку, Сергію Костюку, Ганні Середюк, Володимиру Шрамку, Миколі Лисому, Анатолію Костюку, Любі Журавель, Миколі Андрусику та іншим.

113

Ця хата стане новим оригінальним експонатом експозиції просто неба в «Козацькому зимівнику», що свідчитиме про мудрість і працелюбність наших предків – українців. Такого типу хати не має жодний музей-скансен в Україні. Бо такі типи хат будували лише у далекому Поліссі, на Камінь-Каширсьщині і Любешівщині.

Тепер  вона після клопіткої і тривалої реставрації буде не менш привабливою та затишною, як і решта козацьких осель у Волинському музеї-скансені.

Ольга Рогова,

екс зберігач фондів музею.

потрібне