Формально президентська кампанія в Білорусі в розпалі. Але фактично після відмови головним фаворитам від опозиції в реєстрації кандидатами вона втратила інтригу, вважає Володимир Дорохов.
Президент Білорусі Олександр Лукашенко (архівне фото)
Зазвичай саме після реєстрації кандидатів у президенти виборча кампанія стає реально цікавою. У разі ж Білорусі вона, після того як Центрвиборчком 14 липня не зареєстрував провідних опозиційних претендентів – ексбанкіра Віктора Бабарика та колишнього керівника Парку високих технологій (ПВТ) Валерія Цепкала – втратила будь-яку інтригу.
Схоже, попереду чергова “елегантна перемога” чинного глави держави Олександра Лукашенка, який беззмінно править країною понад чверть століття. Мало сумнівів, що йому вдасться зберегти владу, питання в тому, як довго потім Лукашенко зможе залишатися в президентському кріслі.
Несподівані претенденти і пандемія
Білоруські вибори-2020 справляють дивне враження. Воно виникає від поєднання жорстких прийомів і силових підходів, які застосовувалися владою і раніше, з масою новацій з табору альтернативних претендентів – там суцільно нові обличчя, широке використання сучасних технологій і загалом спрямованість у майбутнє.
Читайте також: Вибори в Білорусі: з футболками проти переобрання Лукашенка
На нинішню виборчу кампанію потужний вплив мали три чинники, поява, принаймні, двох з яких – пандемії COVID-19 і висунення претендентів з солідним номенклатурним бекграундом (Бабарика та Цепкала) – навряд чи хтось міг передбачити.
Оглядач DW Володимир Дорохов
Реакція влади на висунення опонентів, не пов’язаних з традиційною опозицією (вона залишилася поза грою) і цілком прийнятних для чиновництва, була звичною – образи, дискредитація, кримінальне переслідування і позбавлення можливості стати кандидатом на пост президента. А ось позиція президента Лукашенка з приводу боротьби з коронавірусом – применшення серйозності проблеми, відмова від локдауну і карикатурні поради з боротьби з заразою (“горілка, лазня, трактор”) – обурила значну частину населення і, здається, породила легке бродіння в держапараті.
Без соціології настав “Псіхо3%”
Проблему загострила – і це фактор номер три – відсутність в країні незалежної соціології, через що неможливо точно оцінити масштаб обурення і бродіння в білоруському суспільстві. Влада потрапила в становище пацієнта, який легко збуджується і в якого піднялася температура, але він не знає, наскільки саме, адже сам напередодні викинув термометр. Симптоми “захворювання” – довгі черги з охочих підписатися за висунення альтернативних кандидатів, акції солідарності по всій країні – очевидні. Як далеко все зайшло – сказати важко.
Читайте також: Коментар: Фінальна гра для білоруського диктатора Лукашенка?
Звідси, мабуть, і безглузда заборона на онлайн-опитування відвідувачів сайтів, в яких Лукашенко набирав три відсотки, а Бабарико – понад 50. Якщо хтось забув – на виборах 2010 року такі “голосувалки” противники президента вже використовували. І в них (соціологи ставляться до таких даних з іронією) впевнено лідирували опозиційні кандидати. Але Лукашенко тоді їх великодушно не помічав, бо знав, що реальні цифри зовсім інші.
Віктора Бабарика не зареєстрували кандидатом у президенти Білорусі
Інші вони і сьогодні – зрозуміло, підтримка чинного глави держави вища за три відсотки. А ось те, що ця цифра стала мемом, багато хто в неї повірив, а владі доводиться виправдовуватися, замість того щоб її ігнорувати або висміяти, свідчить про те, наскільки невпевнено почувається Лукашенко. І як змінюється білоруське суспільство.
Електоральна база президента за чверть століття правління кардинально трансформувалася. Це вже не “принижені й ображені” середини 1990-х, які сильніше за всіх постраждали від радикальних змін тих років, а чиновницький апарат; співробітники силових структур, працівники соціальної сфери, залежні від влади, а також афілійований з ними бізнес. Таких людей багато, вони, швидше за все, не мають ілюзій щодо Лукашенка і його політики, але підтримували його і робитимуть це надалі, бо виходить з того, що це відповідає їхнім інтересам.
Знову “елегантна перемога”?
Відсутність ознак розколу в білоруській правлячій еліті, перш за все в силовому блоці, дозволяє припустити, що далі все, на жаль, піде за вже не раз випробуваним сценарієм. Агітпроп на всю котушку включиться в прославляння Олександра Лукашенка і його досягнень. Виборчі комісії порахують голоси “як треба”, ЦВК намалює Лукашенкові понад 80 відсотків, решта кандидатів щедро отримають у межах п’яти відсотків.
І якщо прогнозувати, у що виллється незгода суспільства з описаним сценарієм, досить важко, то ось відповідь влади на таке обурення уявити легко – вона виявиться настільки жорсткою, наскільки потрібно буде для придушення протесту. Про це свідчить вся їхня поведінка під час нинішньої кампанії, в першу чергу, превентивне затримання і засудження за надуманими приводами потенційних лідерів вулиці – Павла Северинця, Миколи Статкевича, Сергія Тіхановского.
Взимку 2019-2020 року білоруси протестували проти більшої інтеграції з Росією
Складно уявити, що на даний момент можна протиставити в Білорусі правителю, який щодня повторює, що “країну ми вам не віддамо”, і що користується репресивним апаратом, який досі не давав збоїв.
Підірвана легітимність і її наслідки
“Вибори будуть дуже цікавими, а після виборів буде ще цікавіше. Це я вам обіцяю”, – розговорився Олександр Лукашенко під час закритого виступу перед активом Мінської області. З другою частиною твердження, мабуть, варто погодитися. Раніше легітимність Лукашенка всередині країни практично ніхто не ставив під сумнів, що дозволяло йому більш впевнено поводитися з зовнішніми партнерами.
Читайте також: Вибори без вибору? Як від перегонів усувають суперників Лукашенка
І в Мінську, і в Москві, і в Брюсселі розуміли, що хоча більше 80 відсотків Лукашенко звичайно ж не набирав, вибори-то він вигравав, понад 50 відсотків за нього голосували – що підтверджували і незалежні соціологи. Тепер цього не буде, цього потужного козиря Лукашенко позбавляється, місце реального рейтингу посядуть меми.
Втрату громадської підтримки і ставку на силову складову посилюють економічні проблеми країни, вирішувати які навряд чи хтось ззовні готовий допомогти. З високою часткою ймовірності можна очікувати, що відносини Мінська з Заходом знову зіпсуються – для цього вистачить однієї нереєстрації Бабарика та Цепкала, а якщо трапиться рецидив репресій 2010 року, то можливо і повернення санкцій.
Репресії проти опозиціонерів можуть знову погіршити й без того нелегкі відносини ЄС та Білорусі
Цей відкат послабить позиції Мінська в діалозі з Москвою. На даний момент ніщо не каже про те, що курс Росії на неухильне зниження дотацій Білорусі та створення з нею єдиного народно-господарського комплексу зміниться. 10 серпня в Мінську настане поствиборне похмілля – сумнівна легітимність і дедалі більші економічні проблеми вдома, холодність Заходу і 31 дорожня інтеграційна карта в Москві.
Зрозуміло, навряд чи варто очікувати швидкого повалення режиму в Мінську, Лукашенко – політик-довгожитель і визнаний майстер лавірувати і виходити з найскладніших ситуацій. Але його, на перший погляд, стійкий режим буде незворотно танути. І процес цей зупинити настільки ж проблематично, як глобальне потепління. З принципових питань Лукашенко – він не раз це довів – не готовий змінювати свою думку, а збереження чинних підходів неминуче прискорює рух білоруської економіки до банкрутства, про що в своїх інтерв’ю неодноразово переконливо розповідав Бабарико. Все питання в тому, як довго Лукашенко, не поступаючись принципами, зможе залишатися в президентському кріслі.