Геральдичний дерибан? Є й такий!

Черговий і не перший конкурс на кращий ескіз великого герба України інакше, як геральдичним дерибаном бюджету не назвеш. І знову за герб гроші… А великого герба, як не було так і немає… І не відомо, чи буде. Наприкінці серпня Верховна Рада нинішнього скликання знову, і вкотре взялася за «велику геральдику». Вона вчергове доручила урядові провести конкурс на найкращий ескіз великого державного герба України.

 

Мова йде, згідно з науковою термінологією, саме про великий герб, бо малий герб України – княжий тризуб в геральдичному щиті – уже давно існує, і функціонує, як йому і належить бути. Конкурс мав завершитись десь нібито за рік, але його і до того недоречне проведення, поспіхом завершили. А чому – можна лише здогадуватися. Оголосили його наприкінці вересня, а риску змушені були підвести вже першого листопада.

Однак серед фахівців та істориків немає впевненості, що Україні потрібен великий герб, бо тризуб добре виконує свою функцію як державний герб України. Аргументом до подібного твердження, служать приклади інших цивілізованих країн. До них належить Німеччина, Польща, Чехія, Ірландія, Словенія. Всі вони мають лише малий герб. Навіть сусідня, нині недружня нам Росія, має на відміну від колишніх часів, лише малий державний герб – двоголовий орел у червоному полі геральдичного щита.

19 листопада оглосили переможця, але той проєкт не першої свіжості зазнав через соціальні мережі та ЗМІ нищівної критики. Хоча, до речі, не всі знають, що його доручено доопрацювати. Що саме в проєкті не так? А те, що щитотримачі топчуть стрічку кольорів державного прапора України. За правилами геральдики варто було приземлити щитотримачів на геральдичний постамент чи підніжжя. Аналогічну ваду, наприклад, маємо і в чинному, ще діючому і не відміненому гербі Кропивницького, де лелеки топчуть колоски.

В Україні вже було кілька конкурсів на створення великого герба, який мав би існувати за правилами геральдики у вигляді доповненого іншими геральдичними елементами малого герба – тризуба. Причому два з цих конкурсів формально призначались на виконання статті 20-ї Конституції України, яка ухвалювалась у конституційну ніч у червні 1996 року.

Саме тоді фракція комуністів, яка домінувала у Верховній Раді в 90-х роках, не хотіла голосувати за тризуб, як державний герб. Питання ставилось на голосування близько 20 разів, аж поки – як компромісний варіант – не пройшла стаття Конституції, яка містить положення, що тризуб є головним елементом великого державного герба.

Тобто це був компроміс, аби заручитись підтримкою комуністів, яким, за висловом одного історика, не подобався «петлюрівсько-бандерівський» тризуб – хоча насправді він є знаком великого князя Володимира. Комуністи, у яких повністю було відсутнє знання азів геральдики, наївно вважали, що завдяки великому гербу вони, якщо не позбудуться зовсім тризуба чи його домінуючого впливу, то розчинять його серед інших елементів. Тож і внесли до тексту Конституції згадку про запорожського козака та умову про великий герб.

Отже, щойно завершений конкурс на ескіз великого герба став вже четвертим, що його проводили в Україні. Були конкурси в 1991 році, в 1996–97 роках, був конкурс 2007–2009 років. І кожного разу на все це безрезультативне дійство держава виділяла сотні тисяч гривень, а на виході отримувала повний нуль. Просто багаторічне і неодноразове марнотратство. А ще слід звернути увагу, що геральдичні конкурси серед тих, хто зовсім не знається на геральдиці, або частково щось з неї знає – суто радянська традиція. Вона була модною і домінуючою у 70-80 роках минулого століття при впровадженні радянської міської геральдики. В усьому світі такі питання доручають розробляти лише фахівцям, і не допускають до цього процесу «кухарчиних дітей».

Тож маємо, на жаль, нову хвилю «гербознавства» в Україні. Після публікації ескіза-переможця над ним збиткуються всі, кому не ліньки, всі стали в один момент знавцями геральдики з основним і могутнім аргументом – мені не подобається. Чи це по-державницьки?

Коротко для довідки – чим практично і теоретично відрізняється малий герб від великого. Малий герб – це зображення в полі геральдичного щита. А великий герб це малий герб з додатками інших геральдичних елементів. До них належать щитотримачі, корони та княжі головні убори, намети, мантії, клейноди, шоломи, нашоломники і медальйони, постаменти, девізні стрічки та девізи на них, бурелети. До речі, в Україні запровадили ще один елемент – архітектурно-цвинтарний картуш, в якому розміщають щит малого герба. Іноді домальовують ще різні орнаменти, які не є класичними геральдичними елементами.

Існують у геральдиці математично чіткі правила складання гербів та послідовність їхнього опису спеціальними науковими термінами (блазонування), розподіл фігур та кольорів на геральдичні і негеральдичні, тлумачення символів. Все це склалося в історичній міжнародній практиці і існувало ще сотні років тому.

Найбільш притомні, логічні і обґрунтовані коментарі з приводу створення великого герба дали голова конкурсної комісії та Українського геральдичного товариства, доктор історичних наук Андрій Гречило, головний науковий співробітник Інституту історії НАН України, професор Станіслав Кульчицький та історик і журналіст Олександр Зінченко. Основні їхні думки стосовно великого герба зводяться до твердження про можливу його непотребність, несвоєчасність та складнощі використання великих гербів у практичній діяльності.

Фахівці в один голос звертають увагу на те, що концепції малих і великих гербів притаманні здебільшого країнам з федеративним устроєм або монархіям. Унітарна Україна ні те, ані інше.

Україна вже 29 років жила і живе без великого герба, як незалежна держава. За цей час люди вже звикли до тризуба, він подобається переважній більшості українців, ціле покоління, чи навіть два, вже виросло чи виростає, не знаючи іншого державного герба.

Його малюють школярі, його вибирають, як татуювання молоді українці – зокрема ті, хто захищає Україну на сході. З тризубом на грудях нашими спортсменами виборено чимало світових, європейських та олімпійських нагород.

Слід також враховувати і витрати. Нині варто подумати, чи виділяти кошти на комісії, конкурси, – а потім на заміну паспортів, документів тощо.

Тож нині є два шляхи врегулювання цього непростого геральдичного питання конституційною більшістю у 300 голосів. Перший варіант – прийняти великий герб України, а другий – обмежитись малим гербом, для чого змінити редакцію 20-ї статті Конституції, виключивши з неї згадку про великий герб України. Можливо, тут став би у нагоді і механізм всенародного референдуму.

Анатолій Авдєєв, голова Української геральдичної колегії

http://chas-time.com.ua/liudyna/geraldichnij-deriban-e-j-takij.html

і