Маруся Чурай — найвидатніша поетеса та піснярка козацької доби історії України.

 
Маруся Чурай ( 1625-29?-1653) — напівлегендарна українська народна співачка та поетеса часів національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького, яка, за переказами, жила в Полтаві. Їй приписують авторство низки улюблених у народі пісень: «Ой не ходи, Грицю, «Котилися вози з гори», «Засвіт встали козаченьки» та інші.
Згідно усних переказів Маруся Чурай народилася в 1625 (за іншими версіями — у 1628 або 1629) році в сім’ї козацького сотника Гордія, який був одним із провідників антипольського повстання Якова Острянина в 1638 році. Після розгрому повстанців поляки полонили Гордія та після тортур живцем спалили його на вогні у Варшаві. Після смерті батька Маруся залишилася жити з матір’ю в Полтаві.
Юна дівчина вже змалку виділялася великою вродою і мала багато залицяльників, молоді козаки із заможних родин, міщани та навіть шляхтичі пропонували дівчині руку та серце. Найбільше упадав за Марусею Іскра Янович, син Якова Острянини, далекий родич Богдана Хмельницького, полтавський полковник у 1648-52 роках (з перервою). Але дівчина кохала лише одного чоловіка Гриця Бобренка (за іншими версіями — Гриць Остапенко), сина хорунжого Полтавського полку, з яким згодом таємно заручилася. З початком повстання Хмельницького у 1648 році Гриць вирушив на війну, обіцяючи повернутись. Дівчина чекала на нього 4 роки. Проте коли Гриць повернувся до Полтави, він вже не звертав уваги на Марусю, бо покохав іншу, Ганусю із заможної полтавської сім’ї. Зраджена дівчина не витримала втрати та вирішила отруїти себе зіллям, що вона таємно взяла у місцевої бабці-відьми, але яке ненароком випив Гриць.
Улітку 1652 року полтавський суд засудив Марусю до страти, але її було амністовано універсалом Богдана Хмельницького який зумів здобути Іван Іскра. Текст універсалу: «В розумі ніхто не губить, кого щиро любить. Отже, і карати без розуму не доводиться, а тому наказую: зарахувати голову полтавського урядника Гордія Чурая, відрубану ворогами нашими, заради чудових пісень, що вона їх складала. Надалі ж без мого наказу смертних вироків не здійснювати. Марусю Чурай з-під варти звільнити». Для покути дівчина ходила на прощу до Києва, але повернувшись у 1653 році до Полтави померла у віці 28 років, не перенісши смерті коханого (за іншими даними — в 1652 році у Полтаві від сухот невдовзі після амністії.
Довгий час українські історики майже не досліджували усну народну творчість українського народу 17 століття, вважаючи Марусю Чурай взагалі вигаданою чи легендарною особою. Однак у 60-х роках минулого століття поетом Іваном Хоменком під час збирання матеріалу для драматичної поеми «Марина Чурай» було були відшукано оригінальний документ 17 століття, вирок суду Чурай який підтвердив те що Маруся була реальним історичним персонажем та складала пісні. Тим самим відшукалося підтвердження того що усні перекази про Чурай записані у 19 століття скоріш за все описують реальні події.
Маруся Чурай відомо не тільки історією трагічного кохання, але й як авторка низки блискучих пісень, які пережили свій час стали улюбленими піснями українського народу по обидві боки Дніпра та увійшли в золотий фонд культурною спадщини людства складений ЮНЕСКО. Найвідоміші пісня Марусі Чурай «Ой не ходи, Грицю, «Котилися вози з гори», «Засвіт встали козаченьки» «Грицю, Грицю, до роботи», «Віють Вітри, Ішов Милий Горонькою, Зелений барвіночку. Втім важко визначити які пісня були складені саме Марусею Чурай, а які наслідували їх стиль. Є досить великі шанси що такі відомі пісні як «Розлилися круті бережечки» (про початок повстання Богдана Хмельницького), пісня «Чи не той то Хміль» (пісня про гетьмана Хмельницького), «Ой з-за гори високої» (пісня про Данила Нечая), «Ой усе лужком та бережком» (пісня про смерть Максима Кривоноса) були складені саме Марусею Чурай. Тоді зовсім не дивно, що Богдан Хмельницький спеціальним універсалом помилував Марусю.
Постать Марусі Чурай не могли оминути письменники та поети про видатну українку було складено чимало поетичних та прозових творів. Писали про Чурай такі автори як Марко Кропивницький, Михайло Старицький, Ольга Кобилянська, Ліна Костенко. В останнє звертався до постаті Марусі Чурай Валентин Черемис в повісті «Засвіт встали козаченьки». Яка була надрукована в 1990 році. Надіюсь, що в Україні буде написано класичний історичний роман про велику українку на який згодом буде знято художній фільм.
На фото пам’ятник Марусі Чурай відкритий у Полтаві в 2006 році.

і