Німеччина має повернути втрачену довіру та підтримати Україну

Позиція Берліна щодо “Північного потоку-2” – ознака неспроможності зовнішньої політики Німеччини. Вона розколола Захід. Тепер Німеччина має повернути втрачену довіру та підтримати Україну, вважає Франк Гофманн.

Кліматичні активісти виступають проти будівництва газопроводу Північний потік-2 Кліматичні активісти в Берліні виступають проти будівництва газопроводу “Північний потік-2”

Тепер стало очевидно: суперництво між режимом Путіна та німецькою і європейською кліматичною політикою все ж триває. Хто виграє, залежить, зокрема, від споживачів, але також від наступного уряду в Берліні: піддасться Німеччина солодкій отруті у вигляді дешевого газу з Росії чи все ж протиставить шкідливому для клімату газу розбудову відновлюваної енергетики?

Завдану угодою між Берліном та США щодо “Північного потоку-2” зовнішньополітичну шкоду також можна компенсувати лише завдяки чіткій лінії. Німецько-російське будівництво газогону під патронатом московського грошового станка під назвою “Газпром” розкололо Європу та Захід. Німецька канцлерка відповідальна за шкоду, завдану її багаторічною аргументацією, що йдеться, мовляв, про суто економічний проєкт. Його реалізація відбувається всупереч волі Європарламенту, всупереч тиску з боку найближчих друзів – Франції, держав Скандинавії та Балтії і передусім Польщі. І зрештою, всупереч волі Конгресу США.

Оглядач DW Франк Гофманн Оглядач DW Франк Гофманн

Ця політика Берліна поклала край досі непорушним принципам німецької зовнішньої політики: незалежно від того, перебувають за кермом зовнішньополітичні яструби на кшталт соціал-демократа Віллі Брандта (Willy Brandt) чи голуби на кшталт християнського демократа Гельмута Коля (Helmut Kohl), Німеччина спершу стає на бік своїх друзів і партнерів, і вже з цієї позиції веде політику відстоювання власних інтересів. Це було навіть тоді, коли Великобританія і Франція сумнівалися в тому, що возз’єднання Німеччини – хороша ідея. Спершу Берлін переконав Париж, потім було укладено угоду в форматі 2+4.

 

Лавірування Анґели Меркель

Дії Анґели Меркель (Angela Merkel) у ситуації з цим російським газопроводом натомість можна охарактеризувати як розгублене лавірування з метою хоч якось вийти з нерозв’язуваної дилеми. Путін та його союзники використовують будівництво газопроводу в геополітичних цілях, зокрема, і для того, аби шантажувати Україну.

Німеччина та канцлерка, яка завершує свою роботу на цій посаді, можуть радіти, що після темної епохи Трампа зовнішньополітичні професіонали з Вашингтона знайшли вихід зі скрутного становища. У тому числі й усупереч широкій більшості противників “Північного потоку-2” в американському Конгресі. Можна віддати належне Меркель за те, що її високий авторитет у вищих політичних колах столиці США в цьому, безперечно, допоміг. А також за те, що завдяки її роботі в мінському процесі було врятовано людські життя вздовж лінії фронту на Сході України. Це дозволяє зберегти хоча б рештки довіри до Берліна в Києві. Але не більше.

 

Німеччина повинна діяти

У майбутньому Німеччина повинна діяти та повернутися до надійної зовнішньої політики, яка заслуговуватиме довіри. Дозвіл на введення в експлуатацію “Північного потоку-2” можна давати лише за умови укладання однозначної угоди, яка гарантуватиме, що Росія фінансово не загубить Україну як країну-транзитерку газу, зокрема, і після того, як у 2024 році спливе термін дії чинного українсько-російського контракту.

Карта з маршрутом пролягання газопроводу Північний потік-2

У першу чергу, Берлін має попрощатися з геополітичною наївністю останніх років та разом із друзями в Парижі відстоювати спільні європейські інтереси. Це означає, в тому числі, повною мірою використовувати газовий кран у німецькому Любміні на березі Балтійського моря. Адже це не просто якийсь технічний елемент ланцюга в суто економічному проєкті, а геополітичний владний інструмент. Він працює у двох напрямках – кран можна або відкрутити, або закрутити.

 

У цьому сенсі нічого не змінилося з часу трубних ґешефтів 1970 років, коли західнонімецька компанія Mannesmann постачала Москві труби великого діаметру для будівництва газогону до Західної Європи з оплатою за них газом. Ця фірма скористалася яструбиною політикою Віллі Брандта під гаслом “Зміни через зближення” та стала лише одним із факторів, які допомогти східним німцям вийти на вулиці та звільнитися від комуністичного режиму.

Особливо бентежить те, що саме Анґела Меркель не побачила цього від самого початку.

Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.

і

RSS музеї україни

  • Україна і Польща: УІНП та IPN
    Україна і Польща: УІНП та IPN Голова податкового комітету Верховної Ради України Гетманцев вважає, що видатки на Український інститут національної пам’яті у новому держбюджеті збільшувати не потрібно. Оскільки я, серед співробітників Українського інституту національної пам’яті, чи не найбільше контактую з польськими колегами – часто мене просять порівняти роботу УІНП та IPN (Instytut Pamięci Narodowej). Трохи […]

натисни – підтримай

ютос