Чому Путін і Байден зможуть домовитися

Виведення військ США з Афганістану показало, що Байден виявився не меншим циніком, ніж Трамп. Але Москву і Пекін влаштовує його політика, вважає Костянтин Еггерт.

Президент США Джо Байден Президент США Джо Байден

Президент Байден відчайдушно захищає не лише своє рішення вивести американські війська з Афганістану, а й те, як він цю операцію втілив у життя. “Ми повинні вчитися на своїх помилках. При ухваленні рішення щодо Афганістану йшлося не тільки про Афганістан. Йшлося про те, аби завершити еру великих військових операцій з перебудови інших країн”, – пояснив Байден у промові за підсумками операції в аеропорту Кабула.

 

Що і кому зобов’язаний Байден

Аргументи, що операція в Іраку за своєю суттю давно завершена, а в Афганістані залишалися лише 2500 військових, яким при цьому вдавалося утримувати країну від захоплення талібами, Байден ігнорує. Як і те, що операція з виведення військ була очевидно погано підготовленою, і сотні, якщо не тисячі американських громадян і афганців, які працювали з американцями, залишилися покинутими напризволяще, фактично в руках у талібів, яких директор ЦРУ Вільям Бернс змушений був просити не заважати евакуації.

Російський журналіст Костянтин Еггерт Російський журналіст Костянтин Еггерт

Нарешті, зовсім лицемірним є головний меседж американського президента: “Я не міг не виконати рішення адміністрації Трампа про виведення військ”. Попередня команда зробила багато іншого – наприклад, вийшла з Паризької угоди про боротьбу зі змінами клімату та іранської ядерної угоди. Але Байден обидва ці рішення без проблем дезавуював. Тому жодного зобов’язання виконувати угоду республіканців з рухом “Талібан” у нього не було.

Просто Байден та його радники і раніше вважали, що виведення військ сподобається виборцям. А це важливо через заплановані на 2022 рік проміжні вибори до Конгресу. На них перспективи Демократичної партії сьогодні виглядають не блискуче. Тож всі гасла демократів про “повернення Америки” на світову арену, які так сподобалися втомленим від Трампа європейцям, виявилися забуті тоді, коли знадобилося рятувати місця на Капітолії.

Байдену “наплювати” на Афганістан?

Американський політичний коментатор Дамір Марусич знайшов в мемуарах покійного дипломата Річарда Холбрука фрагмент давньої розмови з Байденом. Холбрук, який опікувався при Біллі Клінтоні врегулюванням конфлікту в Боснії і Герцеговині, вважав, що Америка не повинна кидати напризволяще людей, які допомагають їй в Афганістані. Байден відповідав: “Наплювати! (Холбрук наводить більш грубе слово. – Ред.) Про це нам нема чого турбуватися. Ніксон і Кіссінджер вчинили так у В’єтнамі, і їм це зійшло з рук”.

Через багато років після цієї розмови Байден вчинив саме так, як і Ніксон. Він і його люди виявилися не меншими циніками, ніж Трамп, що здавався до цього чемпіоном з цинізму. Але в певному сенсі нинішня ситуація навіть гірша, ніж при Трампі. У команди 45-го президента Сполучених Штатів була неприємна для багатьох політична стратегія. Вона поєднувала елементи ізоляціонізму з жорсткою лінією щодо тих, хто вважався ворогами США (Іран, Китай, почасти РФ) з максимальним сприянням тим, хто входить в число найближчих союзників (Ізраїль, Великобританія, Саудівська Аравія). Ця політика не подобалася багатьом – наприклад, Німеччини і Франції – але вона хоча б була. Навіть навіженість Трампа і його любов до “твіттер-дипломатії” не похитнули цю загальну лінію його адміністрації.

Чому Путін і Сі Цзіньпін раді

Від Байдена очікували повернення до багатосторонньої дипломатії та чітких принципів. Але поки що отримали комбінацію цинізму і слабкості. Цим команда 46-го президента США заохотила до подальших дій не лише талібів, які тепер підставно можуть говорити про “перемогу над Америкою”, а й Володимира Путіна, і Сі Цзіньпіна, і теократичний режим в Ірані. Те, що Байден згадав їх у своїй промові як противників, суті справи не змінює.

Глава МЗС Китаю це вже довів. На відеопереговорах зі спецпредставником США з питань клімату Джоном Керрі Ван І зажадав: Америка повинна припинити називати Китай “супротивником”. Інакше Пекін, за словами міністра, не буде співпрацювати з Вашингтоном в цій найважливішій сфері. Режим Сі знає, що Байден політично залежний від лівого крила своєї партії, яке виступає за “зелену революцію” в Сполучених Штатах, і не соромиться на цьому грати абсолютно відкрито.

Путін теж багато чого зрозумів про адміністрацію Байдена після того, як той вивів його з міжнародної ізоляції зустріччю в Женеві. У Кремлі звернули увагу і на те, як американський президент на переговорах у Вашингтоні фактично відмовив українському колезі Володимиру Зеленському в твердій підтримці вступу України в НАТО. І, незважаючи на традиційну риторику про “загрозу”, яку несе проєкт, не змінив своєї позиції щодо газопроводу “Північний потік-2”, фактично відмовившись “тиснути” на Берлін.

Путін знає: Байдену потрібні від нього дві речі – новий договір про СНО (угоду про скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь. – Ред.) і нейтралітет в американо-китайському протистоянні. До того ж Москва, Вашингтон і Пекін дуже потрібні одне одному, якщо таліби раптом вирішать зайнятися поваленням нинішніх режимів Центральної Азії.

Так само, як колись Обама і Трамп, Байден залишає Білорусь, Україну і долю російської опозиції під опіку Європейського Союзу. Америка “йде” з Європи і буде займатися, перш за все, наслідками пандемії COVID-19, експансією держави в сфері інфраструктури та кліматичної політики, а також азіатсько-тихоокеанським регіоном. Європейці явно не готові до такого повороту подій. І це відкриває вікно можливостей для Кремля. Тому цілком може бути, що за новий курс Вашингтона заплатять українці, білоруси і російська опозиція.

Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.

і

RSS музеї україни

  • Україна і Польща: УІНП та IPN
    Україна і Польща: УІНП та IPN Голова податкового комітету Верховної Ради України Гетманцев вважає, що видатки на Український інститут національної пам’яті у новому держбюджеті збільшувати не потрібно. Оскільки я, серед співробітників Українського інституту національної пам’яті, чи не найбільше контактую з польськими колегами – часто мене просять порівняти роботу УІНП та IPN (Instytut Pamięci Narodowej). Трохи […]

натисни – підтримай

ютос