Чи можливий збройний конфлікт?

У столиці Латвії завершилася дводенна зустріч міністрів іноземних справ країн НАТО. Державний секретар США Ентоні Блінкен, що присутній на Ризькому саміті, зазначив, що Сполучені Штати серйозно стурбовані зосередженням російських збройних сил на кордонах України. Він наголосив на важливості того, щоб НАТО була сильною і здатною швидко реагувати на потенційні загрози, включаючи способи підтримки України у зміцненні її обороноздатності.
Добрі новини для України. Принамні, на словах

Офіційний порядок денний саміту містив питання щодо зосередження російських збройних сил поблизу України, діяльність режиму Лукашенка та провідну роль НАТО у контролі над озброєннями.
Головний месідж Ризького саміту НАТО для Путіна і його посіпак озвучив генеральний секретар НАТО Йєнс Столтенберг: «Ми бачимо необґрунтовану та незрозумілу концентрацію сил. Це також супроводжується посиленою риторикою та дезінформацією. Ми знаємо, що Росія застосовувала чинність проти України та інших сусідів у минулому. Ми єдині у нашому намірі утримати Росію від будь-яких подальших агресивних дій»
На зустріч було запрошено міністрів іноземних справ Грузії та України – країн, які не лише претендують на отримання статусу Плану дій щодо членства у НАТО (ПДЧ), але й є постраждалими внаслідок агресивних дій Росії.
Варто згадати, що вперше реальна можливість отримати ПДЧ в України та Грузії була ще на Бухарестському саміті НАТО у 2008 році. Тоді розгляд цього питання було перенесено на невизначений термін. Саміт відбувся 2-4 квітня, адже у серпні Росія здійснила збройну агресію проти Грузії.
Недалекоглядність країн «старої Європи» далося взнаки й у 2014 році, коли, скориставшись внутрішньополітичною кризою в Україні, російські війська окупували Крим та розв’язали бойові дії на Донеччині та Луганщині.
Європейські країни обмежилися висловленням «глибокої стурбованості» та накладенням санкцій проти агресора. І грузинський, і український приклад та їхні наслідки для усього світу та системи міжнародної безпеки були такими самими, як і наслідки політики умиротворення нацистської Німеччини напередодні Другої світової війни.
Намагаючись збити реваншистську хвилю у Німеччині, тодішні лідери європейських демократій проковтнули ремілітаризації Рейнської області, аншлюс Австрії, погодилися на передачу Німеччині чехословацьких Судет та фактичну ліквідації чехословацької державності. Це не врятувала Європу та світ від великої війни, проте надало Німеччині Гітлера можливості накопичити ресурси та збільшити промисловий та мобілізаційний потенціал.
Перехід з колії умиротворення на колію активного протистояння Росії
Шляхом поступок агресору донедавна йшло і НАТО, особливо це стосується країн континентальної Європи. Ані перманентна молдавська криза у Придністров’ї, ані ворожі дії Росії щодо Грузії та України не вважалися переходом «червоних ліній». Ніхто цих ліній і не проводив, сподіваючись на притомність російського керівництва та можливість домовитися з Росією про взаємовигідне співробітництво, хай навіть за рахунок територій пострадянських країн.
Не отримавши належного опору Заходу, Росія повернулася до колишньої політики Радянського Союзу, втручаючись у внутрішні справи країн Близького Сходу, Африки та Латинської Америки. Західні країни протягом довгого часу не звертали належної уваги на такі дії. Певним отверезінням виявилося пряме втручання Росії у сирійський громадянський конфлікт та загроза гібридної енергетичної війни проти країн Європи.
Ситуація різко помінялася, коли росіяни почали шантажувати стару Європу підвищенням цін та обмеженням поставок газу. Метою було якнайскоріше введення в експлуатацію газопроводу «Північний потік-2» та зменшення і поступова відмова від українського транзиту. Однією з причин постійного нагнітання ситуації біля кордонів України є натяки на те, що тут, на нашій території, у бідь-який момент можуть розпочатися активні бойові дії і це перервне поставки газу до Європи..
Іншим важелем впливу та дестабілізації Європи і спроб примусити європейські країни схилитися до компромісів з росіянами, є свідоме провокування чергової міграційної кризи на кордонах ЄС з використанням російського сателіта – Бєлорусі.
Причини змін у зовнішній політиці НАТО
Важливим фактором зміни не лише риторики, але й практичних дій Заходу стали ротація керівництва США та вихід Великобританії за складу ЄС, що надає змогу Лондону самостійно визначати свою зовнішню політику. Змінилося ставлення до росіян і у Франції – традиційно дружньої до Росії країни, ще з часів Антанти та спільної боротьби проти нацистів у роки Другої світової війни. Причиною став не лише сирійський конфлікт – а Сирії ще з часів Ліги націй вважається сферою впливу Франції – а й нахабне втручання російської ПВК «Вагнер» у справи африканської країни Малі, також традиційної сфери французького впливу та присутності.
Сума цих та багатьох інших факторів призвела до того, що Заходу вкотре доводиться вирішувати, чи варто йти на нескінченні поступки Росії, не отримуючи від цього жодного економічного або політичного зиску.
Відкрито проголошений Росією курс на відновлення свого впливу у світі, територіальна булімія Путіна та його оточення, демонстрація військової сили та загрози її застосування змусили Захід згуртуватися та виробляти більш реалістичну політику у відношенні північно-східної постімперії.
Заходами щодо запобігання та усунення російської загрози є і утворення військового союзу скандинавських країн, і наміри Фінляндії приєднатися до НАТО, і рішучі заяви Німеччини та Франції стосовно накопичення російських військ у українських кордонів, і готовність Великобританії направити до України військовий контингент.
Чи можливий збройний конфлікт?
Зрозуміло, що НАТО не піде на пряму військову конфронтацію з Росією, оскільки вона володіє ядерною зброєю. Єдиним дієвим інструментом приборкання реваншистських імперських амбіцій є економічні санкції та надання військової допомоги країнам, що перебувають на фронтирі західної цивілізації та російської антицивілізаціїї. Якщо агресор розумітиме, що зазіхання на територіальну цілісність або життєві економічні інтереси певної країни призведе до серйозних або неприйнятних втрат – він не ризикне переходити до «гарячої фази».
Взагалі, сучасна війна, на відміну від воєн двадцяти-тридцятирічної та більшої давності, не починається зіткненням військ та ним не закінчується. Фізичне, територіальне розширення будь-якої країни ставить на меті встановлення контролю над ресурсами, торгівельними шляхами, примушенням купувати щось за певною ціною та у певних обсягах.
Гібридна війна, яку веде Росія з Заходом, спрямована на примушення Заходу купувати російській газ та нафту, ділитися технологіями і заводити до Росії інвестиції. Якщо Захід диверсифікує шляхи та джерела поставок енергоносіїв, позбавиться від енергетичної залежності, то у Росії пропаде головне джерело надходжень валюти.
Зараз Захід опинився у ролі Китаю часів опіумних війн, з суттєвою різницею – НАТО має серед своїх членів країни, що володіють ядерною зброєю та сукупним військовим потенціалом, який суттєво переважає російські можливості.
Україну підтримують, тому що сам факт її існування ослаблює Росію
Заяви про підтримку незалежності та територіальної цінності України варто розглядати саме з цієї точки зору. Україна вигідна Заходові тим, що Росія мусить сплачувати за транзит енергоносіїв нашою територією кошти, які вона могла б використати у нарощуванні свого військового потенціалу та золото-валютних резервів.
У планах міністра іноземних справ України Кулеби на ризькому саміті НАТО були зустрічі з багатьма його колегами. Сподіваймося, що у ході цих розмов голові української дипломатії вдалося переконати своїх колег більш рішучо стати на бік України. Не варто очікувати на добросусідські відносини із країною, яка зрозуміла, що можна добиватися більшого, використовуючи шантаж та загрози. Варто лише один раз заплатити шантажисту, і це спонукатиме його щоразу виставляти більшу ціну.
Росія не зважала, під час анексії Криму, на т.зв. Великий договір з Україною, який містив пункт про непорушність кордонів. Росією були порушені положення Будапештського меморандуму, який гарантував територіальну цілісність України, у обмін на відмову від ядерного потенціалу.

Сьогодні президент Путін не тільки відмовився від пропозиції президента України В.Зеленського розпочати прямі переговори, але й зажадав від країн НАТО гарантій його непоширення на нові держави Східної Європи, маючи на увазі Україну та Грузію. Згадаймо, що нещодавно росіяни розірвали дипломатичні стосунки з НАТО, відкликавши з штаб-квартири Альянсу свою спостережну місію.
Гарячі висловлювання часів нової «холодної війни»
«Будь-яка агресія Росії проти України в майбутньому дорого коштуватиме і матиме серйозні політичні та економічні наслідки для Росії», – сказав генеральний секретар НАТО Йєнс Столтенберг. Він повідомив, що міністри країн Альянсу також торкнулися гібридної кампанії Білорусі проти союзників та провідної ролі НАТО у контролі над озброєннями.
Столтенберг заявив, що «ми послідовно здійснюємо найширше та масштабне розширення системи колективного захисту з часів холодної війни. Бойові групи розгорнуті у Прибалтиці та Польщі. Ми зміцнили свою присутність як на морі, так і у повітрі. Ми тісно співпрацюємо з нашими союзниками». За словами генерального секретаря НАТО, країни Північноатлантичного Альянсу спрямовані на запобігання будь-яким загрозам союзникам, особливо на східному фланзі Альянсу або в Балтійському регіоні.

Вчора, після зустрічі з президентом Латвії Егілсом Левітсем, генеральний секретар НАТО заявив, що, у разі необхідності, до Латвії може бути спрямовано 40000 вояків НАТО. Натяк більш ніж прозорий – на будь-яку концентрацію російських військ біля кордонів країн, що є членами НАТО або входять до сфери його інтересів, можлива релевантна і рішуча відповідь. Сподіваймося, що цього разу слова очільників НАТО не розходитимуться з їх діями.
Дмитро Редько, Київ

і

натисни – підтримай