Бандера Nаш

Широка відомість Бандери – це передусім результат радянської пропаганди. Це той випадок коли чорний піар стає підгрунтям для піару як такого. Червоний агітпроп перетворив керівника Революційної ОУН на символ боротьби з СРСР, а тавро «бандерівців» стали ставити на всіх антирадянців, включно з тими, хто був противником реальних бандерівців (мельниківці чи бульбівці). Подібне відбулося і з «бандерівською» ідеологією. Відмінності ідей бандерівців від ідей мельниківців насправді були несуттєві. Лівацькі зміни, які намагався внести в націоналістичну ідеологію ІІІ-й Надзвичайний Збір у 1943, Бандера і його оточення не сприйняли. Через це в «бандерівській» ОУН навіть стався розкол. Розібратися у всіх тих процесах складно. Радянська агентура особливо і не розбиралася. Вбила і Бандеру, і керівника його противників-двійкарів, не зважаючи на те, що ідеї двійкарів більше нагадували комуністичні, ніж націоналістичні.

В діаспорі ж бандерівська ідеологія дрейфувала у правому, христистиянсько-консервативному напрямку. Ліваки-двійкарі нічого нового в ідейному плані не становили, 1991 їх організація не пережила. Відродилися ж їх ідеї лише на межі 2000х і 2010х у форматі руху автономів. Хоча на прапор собі вони намагалися натягти саме Бандеру і націоналізм. Та не пройшло. Рух автономів лишився на маргінесі, а Бандера і націоналізм пішли далі. Після Революції Гідності Степан Андрійович перетворився на бренд, а націоналісти з молодих радикалів стали політиками-парламентарями. Далі від чистих ідей, але ближче до народного розуміння. З тих часів і Бандера, і націоналізм здаються чимось дуже загальним і не дуже конкретним. І це добре, адже націоналістичні ідеї вперше за стільки років стають загальнонаціональними. Настільки, що навіть ліваки не можуть цього ігнорувати. Тож, тепер вони намагаються зробити Бандеру і своїм, натягаючи на нього постанови 1943, які він ніколи не сприймав.

З початком цього року у правому середовищі розпочалася якась дивна антибандерівська дискусія (скоріше навіть диверсія): Nаш Бандера чи їхній, лівацький. Доводити, що Степан Андрійович саме Nаш, можна довго, але не в тому сенс. Проблема не в Бандері. Він жив сто років тому. Проблема в тому, що більшість правої молоді мають більше гонору, ніж знань, і через це легко ведуться на будь-що. Чи вийде у лівих злівачити Бандеру – питання спірне, а от пересварити на цій темі правих вийде однозначно. Думаю саме це і було основною метою ліваків.

Тим побратимам, які справді хочуть розібратися в ідеологічній еволюції і спадкоємності в націоналістичному русі можу лише порадити свою наукову розвідку по цій темі: https://orientirbooks.com/ideologichna-spadkoyemnist (на фото – її обкладинка). Серйозні ідеологічні дискусії в рамках посту в соцмережах не ведуться аж ніяк. Писати просто і зрозуміло для всіх можна хіба що на паркані, а обгрунтовано дискутувати треба як не монографіями, то хоч науковими статтями.

 

і

натисни – підтримай