МУДРІСТЬ ПОЛІЩУКІВ.
ПОКРІВЛЯ
Тому, кому пощастило в дитинстві жити у батьківській ХАТІ, той ніколи не забуде її затишну оселю, тепло печі і грубки, у яку люб’язно підкидаєш сухих дров. А вибігши зимою до вітру, повертаєшся у тепло не тільки хати, а й до материних вареників чи пиріжків і слухаєш казки та бувальщини батька.
Батьківська ХАТА. Це як мала Батьківщина-мати. Де б ти не був, куди б не їздив, де вже не жив, а до неї тягне невидимою ниточкою енергетичного зв’язку, родинного Егрегора.
Слово “ХАТА” має своє цікаве походження. На Близькому Сході, нагадує у своїй монографії «Бойовий Гопак» президент Міжнародної федерації Бойового Гопака – Володимир Пилат, одна із назв наших предків була “ХАТТИ”. Оскільки верховним божеством хеттів був «Хата», а звичне помешкання (хата) служило водночас за храм, то не дивно, що в українській мові є слово «ХАТА», яке завдячує своїм походженням самому Богу. У багатьох індоєвропейських (арійських) народів це слово ідентичне їх значенню. Наприклад, в Індії також дім називають “хатою”.
Отже, вважає Луцький дослідник Орест Хмельовський, автор чотирьохтомної монографії «Теорія образотворення», правдоподібною є думка про те, що Слово є безпосереднім Конструктором і Творцем системи бог і Бог. Тому від нашого мовлення залежить, яка Програма космотворення виконується – який потенціал здобувало Слово, що ми ним творимо довкілля?
Одним із головним і невід’ємним елементом хати є ДАХ або ПОКРІВЛЯ. Але спеціалісти і тут вбачають деяку відмінність.
Покрівля – це оболонка даху чи покриття будівлі, яке піддається атмосферному вплину. Її головна функція – відведення дощової і талої води. До властивостей покрівлі відносять легкість, довговічність, економічність у виготовленні та експлуатації.
Дах – це верхня огороджувальна конструкція будівлі. Вона складається з несучої частини (крокв, ферм, прогонів, панелей), яка передає навантаження від снігу, вітру і самого даху на стіни та окремі елементи, та власне зовнішньої оболонки – покрівлі.
Виходячи з цих понять, можна зробити висновок: покрівля – це частина даху, яка є її оболонкою, сам же дах – більш широке поняття. Якщо уявити собі парасольку, то тканина, що захищає від дощу, – це покрівля, а сама парасолька – це дах.
Особливу важливість при виборі матеріалу для покрівлі даху мають регіональні кліматичні умови. Приміром, в дощових і вітряних районах, як у Поліській місцевості, дахи мають пологий скат і маленький звис. В місцевостях, де взимку реєструється підвищений рівень опадів, снігу і дощу, як у гірській місцевості, поширені конструкції з великим звисом і крутим скатом. Така конструкція сприяє швидкому зсуванню снігу з даху і звільняє його від тривалого випробування під тиском снігового покриву. Крім того, на виникнення певних покрівельних форм може впливати цільове призначення будівлі.
На початку XX ст. масове поширення на Поліссі дістали дахи з перекриттям за допомогою крокв. Конструкції стін у клунях були зрубні і каркасні. До речі, каркасну техніку зведення стін деякі вчені вважають більш давньою, ніж зрубну. Основною формою перекриття був чотирисхилий дах. Він утримувався на кроквах, які врубувалися у верхній вінець зрубу або в платву, винесену на 15-20 см од рівня всього зрубу,- зазначає відомий львівський вчений в галузі пам’яток народної архітектури, багатолітній директор Львівського музею «Шевченківський гай», наш земляк (із Згоран) – Архип Данилюк. Покривали будівлі житньою соломою. Прив’язували сніпки («кулики») гузирем угору, створюючи гладку поверхню даху. На рогах стріху покривали «кичками» (рогачами), що нагадувало уступчасту поверхню. (Данилюк А. Шляхами України.- Львів, 2003,- С.8-9, 47).
Житньою соломою покривали дахи заможні господарі і середняки. Жито жали, як тільки воно нахилило колосок, коли солома тверда і стійка. В’язали в кулі і складали в копи, щоб потім перевезти за погоди у клуню, сховавши її від дощу і негоди. Тоді стелили на току (вибитому, вимощеній підлозі клуні) і починали обмолочувати ціпами. Коли дозволяла погода, то обмолочували без ціпа. Брали снопок і різким рухом били об лавку. Сухе зерно відривалось від колоска і залишався готовий сніпок, якого потім в’язали перевеслом у справжній сніп на пошиття даху. Товщина пошиття покрівлі соломою становила 40-50 сантиметрів. Такий дах витримував багатолітнє головне навантаження природних умов протягом 30-40 років.
Але час невблаганно робив свою невтомну справу. То вітер підривав стріху, то горобці ховалися у ній, що також приносило шкоду в прориві тими невеликими дірочками, які вони наносили на покрівлі. Тому через певний означений час, господар проводив ремонт і реставрацію даху. Майстер вилазив на дах і металевою щіткою зчищав стару підгнившу солому, а зверху накладав новий сніпок. Вчасно проведений ремонт забезпечував знову багатолітнє тривалість покрівлі.
Бідніші господарі покривали хати очеретом. Цього покрівельного матеріалу було вдосталь на Поліссі, який був краєм лісів і озер та ставків. Тоді вже перевесла виготовляли з сіна або житньої соломи. Пошитий дах таким екологічно чистим природнім матеріалом надавав хаті приємного мікроклімату. Взимку було тепло, а влітку – прохолодно.
У 90-х роках минулого століття, як ми починали споруджувати Волинський музей-скансен, бригада фахівців з Полісся на чолі з Михайлом Будем пошивали хатки і клуні житньою соломою, яку самі ж жали, перевозили з поля і молотили ціпами. Найдовше зберіглася клуня-повітка, яка також уже потребує капітальної реставрації. Нині також є фахівці у пошиття даху соломою чи очеретом. Але вартість таких робіт стала європейською. Один квадратний метр даху вартує 150 у.од. Такий кошторис тепер під силу лише олігархам і чиновникам, які сидять на «потоках». А музеї-скансени в Україні, як мені відомо, як це робимо і ми у Волинському музеї-скансені, обмежуються спрощеним способом. На крокви набивають дошки, на які настеляють рубероїд. Потім кладуть рейки, а на них уже в’яжуть дротом снопи чи із заздалегідь виготовленими щити з очерету. Так простенько надають даху архаїчності, яке створює приємну обстановку минулого краю.
Велесова Книга примусила замислитись і над прадавнім словом «покровитель» (дослівно: по крові тіла), тобто родич (такими покровителями були духи покійних родичів); і над словом Покрова, що походить від укривати, а також покрівля, криша (нині як літературне вживають німецьке «дах») і люди, що живуть під одним дахом, тобто знову ж таки — родичі, сім’я, рід, і звичайно, й Дух — охоронець родини.
Тож нехай охороняє нас ПОКРІВЛЯ, як у своїй хаті, так і нашій ненці-України.