Коли наші смартфони перевантажуються великою кількістю інформації, то надходить команда “видалити сміття”.
А хто буде очищати від сміття наш сьогоднішній начебто єдиноновинний телепростір? Раніше він насичувався експертами різного напрямку, які дохідливо розтлумачували, що й до чого. Тепер кількість фахівців зменшилася до мінімуму, а непосильну ношу “всезнайок” взяли на себе телеведучі. І – почалося! Ну, до прикладу, – то скільки ж тих людей мешкає на росії? Ось повний перелік цифр з телевізора: 120, 130, 140, а дехто навіть замахнувся на 150 мільйонів душ. Або – “Яворівський полігон, що розташований”, далі пішло різночитання – 15, 20, 30 км від Польщі (лише хтось один розважливо спромігся на “недалеко”). А от дипломат В. Чалий суттєво уточнив, що цей полігон перебуває у статусі міжнародного. Раз так, то тоді факт набуває іншого змісту – кацапи бомбили не лише Україну…
Я ще якось можу зрозуміти, коли наші офіційні особи називають пуйла “президентом рф” (хоча той же Байден просто Путіним), але для чого це робити журналістам? Пуйло воно і в бункері пуйло.
Тепер про так званих радників. Коли я слухаю коментар радника президента США з питань національної безпеки, то це – солідно, авторитетно, фахово. А коли я чую щось від цілого радника аж голови ОП, – то це “ігра в “зарніцу”. Бо ця його посада, як і йому подібних радників, то для внутрішнього користування. Є якісь там радники, хай комусь щось радять, а не вистрибують в ефіри яко з табакерок.
Це не просто добре, а дуже добре, що теперішній український політикум нарешті спромігся зробити висновки з помилок УНР і не перелаявся, а, зціпивши зуби, об’єднався навколо верховного головнокомандувача. У лиху годину інакше бути не може. І те, що Зеленський спромігся на такий вчинок, заслуговує на повагу. Я про те, що його довоєнних відосиків “про такоє” більше нема. А є жорсткі відеозвернення президента воюючої держави до парламентів світу, уже історичні. Це дуже важливо, бо такі послання безрезультатно не проходять, вони зміцнюють антипутінську коаліцію.
Стосовно ж “єдиних новин”, то це не стільки політичне рішення, скільки політтехнологічне на тему, як саме має діяти ТБ під час війни. І як показує практика, у такому вигляді воно довго не проіснує, бо психоемоційний ресурс вичерпується.
Нам потрібні офіційні новини від усіх владних структур (до речі, а де президентський прес-секретар?), надто ж оборонних відомств. В інформаційний простір мають увійти їхні прес-офіцери, які чітко відрапортують, що, де, коли і як.
А всі канали хай працюють у своєму звичному режимі з поправкою на воєнний стан. І бажано без будь-якої уваги на “ту сторону” з її житієм в усіх його проявах – від демографії до курсу їхнього рубля. У мене інший інтерес. От що таке “Голос Америки” ясно, як божий день. Це розповіді про нашу діаспору, про її акції на підтримку материкової України, зрештою, про підтримку України самими США.
А що таке “Українська служба “БІ-БІ-СІ”? За великим рахунком це розповіді про те, як бідна Європа вже не витримує потоку українських біженців; про те, що чим довше ми будемо стріляти, тим більше буде руйнацій; й усе таке безпросвітно туманне. На яку аудиторію усе це розраховано? І нащо воно нам треба?
Я свого часу кілька разів передивився безкінечний старий серіал “Суто англійські вбивства”. (В одному з сюжетів якого йдеться про тероборону. І це було ще тоді, коли ми й терміну такого не знали). Здавалось би все знаю про характер англійців, але все одно, я чогось не розумію. З одного боку – син їхньої парламентарки записується добровольцем в Україну, з іншого вони мають намір запровадити кримінальну відповідальність для легіонерів, хоча ще вчора стоячи аплодували Зеленському… Читаю, слухаю, дивлюся на все оце і інколи так і хочеться грюкнути кулаком по столу і крикнути: “Сери, а де наші відсотки від золота гетьмана Полуботка”?
…Не знаю, що він нам скаже і що вирішить (це я про наступний візит Байдена до Європи), але дуже хотілося б, щоб хтось із його радників нагадав йому, де саме під час Другої світової зародилися сучасні військово-повітряні сили США. Чи вони вже забули?