З часу, коли я зробив цю світлину, минуло лише декілька днів. Але будинку позаду з білої цегли вже нема, а на подвір’ї де ми стояли – чорне згарище. Один з двох побратимів у мене за спиною зараз в лікарні з роздробленою скалками від міни ногою.
Війна не дає часу отямитись, знайти точку опори. Руйнує всі плани.
Все що нам залишається – маленький портал, як це дзеркальце, через який ми віддаємо частинки нашої душі нашим рідним, близьким і коханим. Всім тим за кого ми воюємо.
Ми як солдати удачі, тільки на своїй землі.
Здобуваємо перемогу і віримо в щасливе життя після війни.
Так би хотілось, щоб цю віру не втрачали і всі ви!