Які проблеми можуть мати рашисти з Ту-160, і чому Україна від них відмовилась

І як ці всі “технологічні” моменти можуть впливати на формат ракетних ударів РФ по нашій землі

Після кожного ракетного обстрілу росіян у нас окрім всього іншого прийнято “пригадувати”, що у 1999 році Україна віддала Росії свої стратегічні бомбардувальники Ту-160 та майже півтисячі ракет Х-55 до них. Бо тепер, в 2022 році, у нас майже нема “інструментів” та “аргументів” для ударів у відповідь по військовим об’єктам РФ.

Більш “вузькопрофільна” аудиторія при цьому може звернути увагу на інший момент – під час декількох останніх ударів росіяни взагалі не використовували Ту-160 для “відстрілу” КР, хоча б це було як мінімум логічно. Бодай тому, що один Ту-160 на борт може взяти до 12 крилатих ракет, а от Ту-95МС – до 6-8 (залежно від типу КР та модифікації бомбардувальника).

Рашистський Ту-160 та його "арсенал" ракет - або до 12 одиниць Х-101, або до 12 одиниць Х-555, ілюстративне фото з відкритих джерел
Рашистський Ту-160 та його “арсенал” ракет – або до 12 одиниць Х-101, або до 12 одиниць Х-555, ілюстративне фото з відкритих джерел

Як же так? Можливий варіант відповіді в обох випадках можемо знайти, якщо наприклад відкриємо електронний примірник журналу “Авиация и время”, №4 за 1995 рік (є у відкритому доступі он-лайн). Історична ретроспектива виглядає так. На момент розвалу СРСР усі Ту-160, що потім перейшли в руки ВПС України, були зосереджені в складі 184 гвардійського важкого бомбардувального авіаполку, котрий базувався тоді на аеродромі в Прилуках, Чернігівщина. Перша проблема із обслуговуванням цих літаків виникла “зі старту”: на вірність Україні присягнуло лише 25% льотного та 60% технічного персоналу.

Ту-160 ВПС України, архівне зображення з відкритих джерел
Ту-160 ВПС України, архівне зображення з відкритих джерел

Далі “палки в колеса” почала вставляти РФ, яка бажала отримати ці бомбардувальники в свої руки. Наприклад, КБ Туполєва “раптово” відмовилось від зобов’язань по технічному обслуговуванню Ту-160 ВПС України. А нестача “штатних” авіатехніків цю проблему лише посилювала.

 

 

Свою роль зіграла й суб’єктивна інерція, яку демонструвало військово-політичне керівництво України на той момент. Наприклад, вважалось, що у нас нема полігонів для підготовки екіпажів Ту-160, і що наша держава не має завдань, для виконання яких потрібні такі бомбардувальники. Ось такі “дрібниці” в підсумку й привели до епізоду 1999 року з передачею літаків та ракет Росії за газ, через що ми всі досі сильно шкодуємо.

Проліт Ту-160 ВПС України в супроводі Су-27 під час параду на День Незалежності 1997 року, архівне зображення з відкритих джерел
Проліт Ту-160 ВПС України в супроводі Су-27 під час параду на День Незалежності 1997 року, архівне зображення з відкритих джерел- https://defence-ua.com/weapon_and_tech/jaki_problemi_mozhut_mati_rashisti_z_tu_160_i_chomu_ukrajina_vid_nih_vidmovilas-10062.html

Що стосується проблем з технічним обслуговуванням Ту-160, які зараз можуть мати рашисти, зробимо таку поправку. Справді, “переносити” реалії 1995 року на реалії 2022 року може бути не зовсім вірно. Але тут ми ж говоримо про країну, яка наприклад видає за “повністю новий” Ту-160М2 “виріб”, складений взагалі із заготовок кінця 1980-х років.

Перший нюанс, на який варто звернути увагу – “габаритний”. Наприклад, аеродром в Прилуках був першим, де відбувалась стройова експлуатація Ту-160. І на цьому летовищі “сходу” подовжили довжину злітно-посадкової смуги аж до 3000 метрів, бо при посадці цей тип стратегічного бомбардувальника показував дуже високу інертність (простіше кажучи, міг бути ризик викотитись за межі ЗПС при помилці пілота).

Російські Ту-160, ілюстративне фото з відкритих джерел
Російські Ту-160, ілюстративне фото з відкритих джерел

Ще одна деталь – практика показала, що “складати” крила на Ту-160 до стріловидності 60 градусів, щоб “зекономити” місце на стоянці, краще не треба – тоді бомбардувальник одразу завалювався на хвіст. Через що росіяни ставлять свої Ту-160 на стоянку лише із “розкладеними” крилами до стріловидності 20 градусів. Що в свою чергу забирає дуже багато місця на летовищі.

Відповідно, росіяни в 2022 році з регулярним прильотом “бавовни” можуть мати прозаїчну проблему – як розставити усі Ту-160 так, щоб вони вмістились саме на летовищах, “зручних” для удару по Україні. І це при тому, що потрібно обирати саме крупні аеродроми, здатні “вмістити” стратегічні бомбардувальники.

Рашистські бомбардувальники Ту-160 (позначені червоним) та Ту-95МС на аеродромі "Оленья", жовтень 2022 року, зображення з відкритих джерел
Рашистські бомбардувальники Ту-160 (позначені червоним) та Ту-95МС на аеродромі “Оленья”, жовтень 2022 року, зображення з відкритих джерел

Звісно, гігантську необхідність відповідного обладнання на аеродромах при роззосередженні Ту-160 рашистів ніхто не скасовував. А наскільки ця необхідність справді гігантська, можна показати на такому прикладі.

Щоб підготувати один Ту-160 до вильоту, потрібно було 64 людино-години підготовчих робіт. Та 15-20 спецавтомобілів різного призначення, зокрема автомобілі з мобільними кондиціонерами, як мінімум три паливозаправники ТЗ-60 та установки для азотування пального, опціонально – мікроавтобус із системою вентиляції для висотних костюмів екіпажу. Шумність при підготовці літака до польоту могла сягати 130 децибел, а шум від запуску допоміжної силової установки начебто на 45 децибел перевищував больовий поріг.

Рашисти відпрацьовують дозаправку Ту-160 у повітрі за допомогою Ил-78, ілюстративне фото довоєнних часів
Рашисти відпрацьовують дозаправку Ту-160 у повітрі за допомогою Ил-78, ілюстративне фото довоєнних часів

Чи використовують зараз “ВКС РФ” саме такий “караван машин” для підготовки до вильотів Ту-160, сказати поки складно. На актуальних супутникових знімках можемо побачити, що для підготовки до злету Ту-95МС використовується значно менша кількість апаратури. Що і може визначати той фактор, що для обстрілів України орки використовують частіше саме Ту-95МС, а не Ту-160.

Ще один технічний аспект із Ту-160, на який варто звернути увагу – це їх двигуни НК-32. У перші роки експлуатації давала знати проблема, що іноді ці двигуни було дуже складно завести. Тому, наприклад, при освоєнні Ту-160 в Прилуках “перезмінка” екіпажів проводилась при ввімкнутій силовій установці, такий собі “піт-стоп” виходив.

Метушня на аеродромі "Енгельс", 28 листопада 2022 року, супутниковий знімок від Maxar
Метушня на аеродромі “Енгельс”, 28 листопада 2022 року, супутниковий знімок від Maxar

Ще один нюанс – як мінімум в перші роки служби Ту-160 мали місце часті відмови БКО (бортового комплексу оборони) “Байкал”, який включав у себе засоби радіоелектронної боротьби.

Звісно, цілком можливо, що насправді зараз у 2022 році росіяни не мають жодних технічних проблем із Ту-160. А застосовувати ці бомбардувальники вони припинили тимчасово, щоб “зекономити” ресурс. Але з іншої сторони, це заодно відкриває нове питання – раз росіянам потрібно “економити” ресурс Ту-160, значить там точно “щось пішло не так”.

і