Цей приклад говорить не лише про історію про ракетної зброї, але і про те, що бої за логістичні комунікації можуть йти за непередбачуваним сценарієм
Однією із найважливіших на фінальному етапі Другої світової війни виявилась Битва за Ремагенський міст, він же залізничний “міст Людендорфа” у березні 1945 року, що прискорила падіння Західного фронту Німеччини. Обставини цієї битви виглядали так.
“Міст Людендорфа” біля німецького містечка Ремаген мав стратегічне значення в тому, що береги Рейну в цьому районі мали крутий профіль, і без контролю над мостом задача налагодити переправу виглядала нереалістичною. Саме з цього мотиву планували свої оборонні дії німці, котрі для оборони позицій біля моста зосередили лише “збірну солянку” з декількох сотень бійців вермахту та фольксштурму без важкого озброєння, які мали по суті єдине завдання – підірвати об’єкт у випадку наближення американських військ.
Аналогічно свої дії планували й американці: вони очікували, що німці встигнуть підірвати міст, через що напрямок на Ремаген вважався другорядним, тому армія США туди послала “другорядну” передову групу зі складу 9-ої бронетанкової дивізії, підсилену “всього лише” 17 танками різних типів. Але коли цей підрозділ 7 березня 1945 року підійшов до Ремагенського моста, то з подивом для усіх командних інстанцій виявилось, що міст все ще стоїть і майже не обороняється.
Звісно, німецька залога спробувала підірвати міст, але невдало – пошкодження виявились незначними. Це дозволило уже до вечора цього дня створити плацдарм на іншому берегу ріки Рейн, і уже в ніч на 8 березня 1945 року після ремонту пошкоджень почати прохід для розвитку успіху американських військ на цьому напрямку.
Далі американці та німці опинились у чомусь рівнозначній ситуації: німці уже не мали вільних резервів, щоб відбити Ремагенський міст у сухопутних боях; а армія США через свій неочікуваний успіх мусила буквально “на ходу” міняти напрямок руху військ та логістичних конвоїв. Що мабуть і визначило те, що битва за “міст Людендорфа” біля Ремагену далі тривала у повітрі.
Уже 9 березня 1945 року німці для знищення Ремагенського моста послали у бій декілька своїх перших у світі реактивних бомбардувальників Ar 234, які однак виявились вразливими для вогню американських зенітників, що отримали команду “збивати все, що літає” та не економити снаряди.
Наступні дні 10-11 березня люфтваффе для ударів по мосту використовувало гвинтові Fw-190, удень 12 березня – використало одразу 14 бомбардувальників Ar 234, а наступного 13 березня 1945 року – одразу 22 реактивні літаки Me 262 в бомбардувальній версії. Всі ці атаки не дали бажаного результату, бо міст й далі стояв, американці могли ним переправлятись і далі.
Тому наступного дня німці перейшли до відстрілу по Ремагенському мосту свого “вундерваффе” – балістичних ракет Фау-2. Заявлене відхилення від цілі по цим ракетам на той момент складало 500 метрів, фактичне могло сягати і до 40 кілометрів, але це німців аж ніяк не зупиняло. Що власне й стало першим в історії прикладом застосування балістичних ракет як ОТРК безпосередньо на полі бою.
Оскільки німецькі військові були в курсі реальних недоліків своїх Фау-2, то окрім “вундерваффе”, вони для обстрілів Ремагенського моста задіяли ще й артилерію калібру 210-мм.
Врешті, на 10-ий день битви, 17 березня 1945 року “міст Людендорфа” таки обвалився. Але причиною цьому стала не точність влучань німців, а динамічні коливання, які приводили до руйнувань і так пошкодженого “на старті” битви моста від “прильотів” ракет, снарядів та бомб поруч. Сам факт обвалу Ремагенського моста не привів до втрат по логістиці в американців, оскільки вони встигли до того моменту навести поруч дві альтернативні переправи. І таким чином прискорити розгром нацистів у Другій світовій війни.
Для нас же в 2023 році цей приклад цінний не тільки важливим епізодом в історії ракетної зброї. Але й також тим, що бої за логістичні комунікації можуть відбуватись за зовсім непередбачуваним сценарієм.
