До повномасштабної російської аґресії всі злочини, які чинилися щодо України у ХХ столітті, ми схильні були приписувати людиноненависницькій комуністичній ідеології.
Тепер підсвітилася інша оптика: імперська столиця значною мірою використала комуністичну ідеологію як ще один спосіб поневолення підвладних народів. Комунізм на наших теренах став ще однією маскою Росії. Бути комуністом означало підтримувати панування Москви. Не пристати на ці правила гри, бути українським комуністом спробував Хвильовий – його долю ми знаємо.
Наслідки цього ми бачили в українському політикумі у 1990-і та 2000-і роки. Я завжди голосувала проти лівих ще й тому, що… в нас не було українських лівих. Заборонені нині КПУ (Петра Симоненка) і ПСПУ (Наталії Вітренко) були абсолютно проросійськими, це були партії-маріонетки Москви. Проукраїнською начебто здавалася Соцпартія (член Соцінтерну), але після вчинку Олександра Мороза, який у 2006-му заради посади спікера зрадив помаранчеву коаліцію і пішов на співпрацю з реґіоналами та комуністами, з СПУ вийшов її найдостойніший персонаж – Юрій Луценко. Так Мороз поховав свою партію і її авторитет.
У Польщі на виборах 1995 року на зміну націонал-консерватору Лехові Валенсі прийшов соціал-демократ Александер Квасневський. Валенса нарікав на поляків, ображався, що програв “лівакові”, але нікому й на думку не спадало сумніватися, що Квасневський патріот Польщі, – він просто репрезентував дещо інше бачення розвитку своєї країни, економічного насамперед. У нас же ні: в нас довгий час будь-який лівий ухил, за інерцією, що лишилася з радянських часів, ледь не автоматично означав зближення з Росією.
Хоча нормальна ліва чи лівоцентристська опція повинна бути в політичному спектрі будь-якої країни. Поміркована, авжеж. Соціал-демократичного, а не комуністичного розливу. Можливо, краще, щоб вона не перемагала, але ненормально, коли вона взагалі відсутня.
Комунізм – усе одно людиноненависницька ідеологія, бо Маркс допускав і навіть вважав потрібним насильство на шляху досягнення мети – диктатури пролетаріату. Але варто ще раз побачити і проговорити це: будь-яку ідеологію можна використати в насильницьких, людиноненависницьких цілях. Найпрекраснішу. Навіть християнство. Не кажучи вже про націоналізм.
А сучасні ліворадикали спромоглися навіть гуманістичні постулати обернути на диктатуру і канселять людей за те, що ті колись недостатньо політкоректно висловилися.
Тому саме плюралізм думок, наявність різних ідеологій, з яких можна обирати, а ще – невпадання в радикалізм, повага до чужих поглядів і чужого досвіду є запорукою здорового суспільного життя.