Учора увечері один мій закордонний друг зреагував захоплено на фразу президента про намір прирівняти під час воєнного стану (злочин) корупції до (злочину) державної зради.
І саме цей юридичний нюанс мене й насторожив. Бо звучить начебто красиво, але якщо подумати, то виникають питання… Передусім навіщо?
Перша думка, що для красного слівця. Ну, щоб і людям сподобалося і свою команду “підбадьорити”. І якщо так, то і нехай би собі було.
Але вже того ж дня з’явилася публікація “Дзеркала тижня” з посиланням на джерела в ОПУ і НАБУ, вочевидь, саме з ініціативи цих джерел.
Вона підтвердила для мене мої ж застереження щодо справжньої мотивації ініціативи – змішати підслідність НАБУ (боротьба з крупною корупцією) з підслідністю СБУ (державна зрада). Бо, як ми знаємо, СБУ може контролювати Офіс президента, а от НАБУ він може контролювати не повністю. От вам і мотив…
Самі себе не покарають ні за колишню держзраду (на яку натякала опозиція до повномасштабного вторгнення), ні за теперішню корупцію (про яку не здогадується тільки лінивий).
По-перше, якщо вірити джерелам “ДТ”, такий перерозподіл підслідності (“ініціювання внесення змін до КПК з метою забезпечити право на підслідність СБУ у випадках корупційних схем понад 24 мільйони гривень”) руйнує доволі прозору систему розподілу підслідності в державі (хто за що відповідає) як таку в яку не може втручатися ніхто “зверху”.
По-друге, це створює можливості руками СБУ ініціативно перехоплювати у НАБУ особливо чутливі для влади справи з метою обійти (уникнути розгляду) кінцеву судову інстанцію – Вищий антикорупційний суд, який вже точно не контролюється з Банкової.
По-третє, усі усе розуміють. І наші західні партнери, які інвестували у розбудову системи антикорупційних органів України дуже багато своїх власних ресурсів (часу, коштів і людських зусиль), теж усе це бачать і розуміють.
Спроба влади перехитрити партнерів і зманіпулювати громадською думкою українців може знову дорого коштувати нам усім. Після таких спроб не варто буде журитися “чому ми і досі не в НАТО?” чи “коли вже розпочнемо переговори про членство в ЄС?”
Неозвученою вголос відповіддю може бути: “після виборів”. Та й то не будь-яких, а тих що призведуть до зміни влади.
Не треба гратися з вогнем, особливо під час воєнного стану, коли цього “вогню” і так надмірно багато. І політична опозиція і звичайні громадяни вже звикли стримувати себе від усіляких кроків, які можуть бути використані ворогом проти нас самих. А от в офісі президента себе не стримують, і вже не вперше.
І це доволі сумно