Бійців 30-ї механізованої бригади імені Костянтина Острозького сьогодні вважають елітою української армії. Цей підрозділ пройшов горнило війни в 2014–2015 роках у боях за Савур-Могилу та Дебальцеве, що на Донеччині, а з 2022 року винищує «вагнерівців» на Бахмутському напрямку.

Довідка про 30-ту окрему механізовану бригаду (ОМБр)

Вид: Сухопутні війська
Тип: механізовані війська
Рік створення: 1957-й
Пункт базування: Звягель (раніше Новоград-Волинський). Історичний регіон Волинь.
Командування: Оперативне командування «Північ»
Гімн, виконавець — гурт «Широкий лан»
Символіка: щит із острогою
Гасло: «Божою милістю» (лат. Dei Gratia)
Сторінки: фейсбук, інстаграм

Створення підрозділу та участь у миротворчих місіях

Історія підрозділу розпочалася ще в СРСР, коли 1957 року в місті Новограді-Волинському (нині — Звягель) на Волині було сформовано 30-ту танкову дивізію. Зі здобуттям незалежності України дивізія увійшла до складу Збройних сил України, а в 2004 році її переформували в 30-ту механізовану бригаду. Того ж року сюди в експериментальному форматі почали брати на службу за контрактом, і бригада стала першою в Україні повністю укомплектованою контрактниками, тобто тими, хто виявив бажання приєднатися до армії й отримує соціальні пільги та матеріальні компенсації на основі укладеного контракту.

Участь у рейді на Савур-Могилу

Після цього 30-та бригада вирушила на схід України для участі в Антитерористичній операції (АТО). 22 травня 2014 року другий батальйон бригади вступив у бій із проросійськими бойовиками біля міста Рубіжне. У липні перший батальйон спільно з 95-ю бригадою розпочав операцію, відому як «Рейд». Тоді українські воїни зайшли вглиб окупованих територій, щоб перекрити сепаратистському угрупованню сухопутний коридор із Російською Федерацією, а також визволити з оточення поблизу Савур-Могили бійців трьох інших бригад.

АТО

Комплекс військових дій, розпочатий 2014 року для протидії російським і проросійським збройним формуванням на сході України. Із 2018-го була трансформована в Операцію об’єднаних сил.

Заступник командира дивізіону Максим пригадує свої перші бої у 2014 році:

— Савур-Могила — то найвища точка на місцевості, і треба було її захопити, а також допомогти вийти з оточення 72-й бригаді. Ми звільнили Савур-Могилу, рушили далі до Степанівки і вибили коридор, щоб наші змогли вийти з оточення.

Савур-Могила

Курган на південному сході Донеччини, неподалік від кордону з РФ. Стратегічна висота, з якої можна контролювати навколишні території. У 1969—1975 роках на пагорбі було споруджено меморіальний комплекс на честь військових Червоної армії.

Окрім бойового хрещення, багатьом бійцям події на Савур-Могилі та в Степанівці відкрили очі на те, чим насправді є Росія: саме тут вони вперше зіткнулися з регулярною російською армією.

Військовослужбовець 30-ї бригади Григорій згадує ті бої:

— Із Савур-Могили ми поїхали безпосередньо в Степанівку, щоб проводити там зачистку. В них були танки, і там тривали реальні бої. В них була кругова оборона того населеного пункту, і їх звідти вибивали наша бригада і 95-та. Якщо подивитись відео зі Степанівки за 2014 рік, то видно, що там жодного вцілілого будинку не залишилося.

Під час «Рейду» українські військові пройшли багато випробувань на мужність і гідність. Григорій розповідає, як підло ворог намагався деморалізувати його підрозділ.

— Коли ми приїхали на перехрестя між Красним Лучем і Антрацитом, щоб його перекрити, під’їхав УАЗік, і звідти в формі наших десантників вийшли хлопці. Вони почали говорити українською, підійшли до наших і взяли їх в полон. Тоді ми зрозуміли, що нікому не можемо довіряти: якщо бачимо військових у нашій формі, яких не знаємо, то здійснюємо попереджувальний постріл, лягаємо і лиш потім пробуємо розмовляти.

А того ж дня ввечері ворог відпустив одного з полонених бійців, і той повернувся до своїх побратимів з гнітючою вісткою:

— Він почав говорити, що ми маємо здатися. Ми з хлопцями тоді зібралися і говоримо, типу, яке здаватися? А що нам вдома скажуть? Навіть якщо нас обміняють, то потім піде розмова серед інших бригад, що хлопці здалися, але їх випустили — значить, все добре. Це був би негативний приклад. Тому ми не пішли ні на які договори і залишились стояти. Потім командування нам направило допомогу, хлопці пробили коридор, і ми відійшли.

Дебальцеве, Світлодарська дуга, Волноваха, Мар’їнка

Улітку 2014 року Григорій йшов у свої перші бої на посаді командира взводу, але після завершення «Рейду» йому запропонували позицію командира роти, а в жовтні 2020-го Григорій став командиром батальйону. Таке професійне зростання супроводжувалося постійним перебуванням у зоні бойових дій на Донеччині: Дебальцеве, Світлодарська дуга, Нью-Йорк.

У боях за Дебальцеве, які тривали протягом січня–лютого 2015 року, Григорій отримав перше поранення (в ногу), але швидко повернувся в стрій.

Після боїв за Дебальцеве 30-та бригада зайняла позиції на так званій Світлодарській дузі — 20-кілометровій лінії розмежування, що проходила між містами Дебальцеве та Світлодарськ. У лютому 2016 року на цю позицію зайшла 54-та ОМБр, а 30-ту бригаду вивели на Яворівський полігон (Галичина) для відновлення боєздатності. Із червня 2016 року 30-та ОМБр виконувала завдання поблизу Волновахи, потім — Красногорівка, Мар’їнка, Курахове.

Також у смузі відповідальності бригади був контрольний пункт в’їзду-виїзду (КПВВ) «Новотроїцьке», де підрозділи бригади спільно з Державною прикордонною службою виконували завдання, щоб не допустити несанкціонований перетин лінії розмежування та перевезення контрабанди.

Битви 30-ї ОМБр із початку повномасштабного вторгнення (2022)

Повномасштабне вторгнення більшість бійців 30-ї бригади зустріли там, де укріпилися ще в 2015 році — на Світлодарській дузі. Але в ніч з 23 на 24 лютого 2022 року, передбачаючи загострення, підрозділи бригади розосередилися і зайняли нові позиції, щоб уникнути прицільного масованого обстрілу: російські військові майже досконало знали розташування українських позицій, які мало змінювалися протягом років. Але перший удар ворог завдав по порожніх позиціях.

Ізюмський напрямок

У червні 30-та бригада вирушила на відновлення до Бородянки, і вже в липні 2022 року зайшла на позиції поруч із селами Барвінкове та Велика Комишуваха (Ізюмський напрямок): спершу тримала оборону та вела позиційні бої, а на початку вересня отримала наказ наступати — так починався Слобожанський контрнаступ ЗСУ. Підрозділи бригади зайняли південні околиці Ізюма — для багатьох бійців це був перший досвід наступальних дій. Командир артилерійської батареї Андрій пригадує:

— Вночі я почув команду, що всі машини мають загрузитися боєкомплектом, провізією і паливом, вийти на вогневу позицію і бути готовими працювати по цілях. Це був кінець серпня. Ми вранці зайняли позиції, навелися по цілях і відкрили масований вогонь по противнику. Наша піхота почала наступ, і я зрозумів, що ми починаєм просуватися.

Бахмут

Після успішного прориву під Ізюмом 30-та бригада вирушила на Донеччину — обороняти південні околиці Бахмута. Взимку бригада відійшла для відновлення в Таврію (але окремі артилерійські й танкові підрозділи все одно виконували бойові завдання поблизу Херсона). У лютому 2023 року бригада повернулася на позиції під Бахмутом.

Для бійців підрозділу на момент нашого спілкування саме битва за Бахмут стала найбільшим викликом. Постійні кровопролитні атаки бійців ПВК «Вагнер», які не зважають на жертви і йдуть у наступ, переступаючи холодні тіла «побратимів», не дають захисникам часу переводити подих. Екскомандир 30-ої бригади Володимир розповідає:

ПВК «Вагнер»

Російська військова структура, створена 2013 року, до складу якої входять найманці.

— Регулярні російські війська і «вагнерівці» дуже відрізняються. Раніше якщо ми спостерігали, як висуваються російські штурмові групи, то наносили по них ураження з артилерії, і вони зразу тікали — боялися. А у «вагнерівців» вибору нема: якщо вони підуть назад — їх розстріляють.

Але бійців 30-ї бригади не змушують відступати ані масовані обстріли, ані чисельна перевага ворога, ані складні погодні умови (взимку мороз пробирає до кісток, а під час весняної відлиги та дощів окопи заливає водою). Тут немає сумніву, що Бахмут варто боронити до переможного кінця, вважає Григорій:

— Я не скажу, що хтось хоче звідти (з Бахмута. — ред.) відступати. Коли ми забагато сил і засобів витрачаємо для отримання чогось, то це стає для нас дуже цінним. Потрібно питати насамперед у піхоти, чи вони готові, чи не готові відступати з Бахмута. Мені здається, що ми вже заплатили занадто велику ціну за цей населений пункт, щоб його так просто віддати.-https://ukrainer.net/30-mekhanizovana-bryhada-imeni-kostiantyna-ostrozkoho/

слайдшоу

Дехто з військовослужбовців приєднався до 30-ї бригади у січні 2023 року — під час відновлення у Таврії; дехто став до лав із початком російсько-української війни — навесні 2014 року; а дехто служить тут уже понад десять років. Хтось у штабі, а хтось — у танку чи окопі. Але всіх бійців об’єднують цінності та чітке розуміння, за кого і за що вони ризикують життями. Неважливо, чи йдеться про Бахмут, чи про інший населений пункт, — ці воїни нищитимуть ворога зі сходу, як це кількасот років тому робив Костянтин Острозький, під чиїм знаменом вони йдуть у бій.