Наближається дата 2 – річної боротьби України в російсько-українській війни. Ті, хто відчули потребу захищати Україну, зробили свій крок. Воюють не тільки вони самі, воюють також їх сім’ї: діти, дружини, сестри, батьки всі постійно вносять свій внесок для Перемоги України. Але, як відомо, сили не вічні, втрат багато, та й ворог має ресурс великий.
Починаючи розмову про мобілізацію в Україні, постійно говорять, що потрібні 2 умови для виконання: люди та гроші. В нашому суспільстві є два світи, і вони мають на це різні погляди. Одні вважають, що добирати людей в армію потрібно на автобусних зупинках, і гроші на все шукати на Заході, інші вважають, що громадян можна мобілізувати іншими методами, а відносно грошей потрібно спершу суворо контролювати витрати державного та місцевих бюджетів України, коли кошти використовуються не за призначенням.
Якщо уявити на секунду, що саме відчуває солдат, який знаходиться на вогневій позиції, і почути що він говорить, то, мабуть, є в його словах правда. Солдат добирається до бойової позиції, яка є норкою, і ніяк не бліндажем. А за 70 м перед ним «орки», які копають все глибше свої нори, викидають тіла своїх співгромадян, та сподіваються досягти омріяної світової ідеї панувати на всій земній кулі.
Солдат крім батончиків або сухарів не їсть нічого, аби не ходити на туалет. І довгі 4 або 5 діб несе службу в норці де вода майже по коліна. До позиції потрібно йти пішки близько 5 км в сіру пору доби, в одну сторону, та потім назад стільки, розуміючи, що тебе бачать «повітряні очі». Воїн тягне бойовий комплект, зброю, воду, інженерку, і все це по страшній багнюці, після чого хочеться вмерти. Неймовірно знесилений боєць тягне все шляхами, якими не їздять ніякі авто чи військовий транспорт, думає про свій немолодий вік, та каже: «А наші ведучі стронгмени, які красиво тягнуть вагони та тягачі по телебаченню, посміхаються пресі демонструючи велику мускулатуру, та за всі свої активності отримують немалі гроші. Чому вони тут важке майно не тягнуть?».
Повертаючись до свого розташування з вогневої позиції, стрілець, який поклав “живу силу” противника, тягнув пораненого побратима, дивиться що йому прийшло зарплатною карткою, і плаче. Ви думаєте через отримані мільйони? Ні. Виходячи з останніх законодавчих змін, солдат отримує за 4-5 діб із розрахунку 100 тис. грн, а інші дні із розрахунку 30 тис. грн. І які слова говорить солдат? Не добрі звісно, а якщо перевести на зрозумілу мову, то це:« Нехай спочатку по всіх містах та громадах держави дадуть повістки 50 тисячам службовцям й навколо них десятьом їх радникам та помічникам, тоді буде 500 тис. громадян на мобілізацію».
Якщо чоловік не брав участь у захисті Батьківщини, йому потрібно заборонити протягом 10 років: обиратись до будь-яких рад, займати будь-які посади в державному або комунальному секторі, та отримувати будь-які дотації, гранти, допомоги з будь-яких бюджетів України!
Ситуація, коли в будь-якому міністерстві, або установі, всюди переважає кількість фахівців-чоловіків з погляду війни незрозуміла.
Побачити картину, наприклад в Міністерстві у справах ветеранів Україні, де під час російсько-української війни працюють ті, хто відчув цю війну на собі, ті жінки та ті чоловіки, які списані з військової служби через отримані травми, каліцтва під час захисту Батьківщини. Серед них багато розумних професіоналів, які можуть насправді відповідально створювати соціальний захист ветеранам війни. Це було б величезною повагою до цього органу державної влади.
Найкраща патріотична табличка на таких установах була б наступна: «В нас працюють всі, хто повернувся з фронту!».