Бо якби людям було байдуже до свого міста, вони б давно перестали згадувати про “легендарний” сквер із фонтанами, який за роки свого існування вже пережив і гучні обіцянки, і вибори, і красиві фотосесії чиновників, і нескінченні “ось-ось завершимо”, але так і не пережив головного — власного відкриття.
Історія цього проєкту почалася ще у 2019 році, коли мешканцям урочисто пообіцяли сучасний громадський простір із фонтанами, клумбами, лавочками та атмосферою маленької європейської Новоукраїнки, а на паспорті об’єкта навіть чітко вказали термін завершення робіт — 2020 рік, через що люди щиро повірили, що в центрі міста нарешті з’явиться місце, куди буде не соромно запросити гостей і де можна буде просто сісти ввечері та відчути, що місто живе і розвивається.
Люди не лише чекали, а й вкладали у цей проєкт власні кошти, тому що люблять Новоукраїнку і хочуть бачити її красивою та доглянутою. У цій історії особливо символічно виглядає те, що на сквер скидалися навіть працівники міської ради, які фотографувалися на фоні майбутнього парку та разом із владою говорили про “окрасу міста”, яка мала стати місцем відпочинку та гордості громади.
Минуло шість років, однак замість омріяного скверу місто отримало багаторічний серіал із елементами драми, комедії та політичного фентезі, де головний герой — недобудований фонтан.
І найболючіше в цій історії навіть не те, що сквер досі не завершений, а те, що на нього вже витрачені немалі кошти громади, однак люди й досі змушені дивитися не на фонтани і клумби, а на чергові обіцянки про “продовження робіт”, які дивним чином активізуються саме тоді, коли мешканці починають ставити незручні питання про мільйони, строки та результати.
Особливого сарказму цій ситуації додає те, що навіть на фоні постійних реплік міського голови про “не на часі”, які роками звучать щодо багатьох проблем громади, сам сквер чомусь дивним чином завжди залишався “на часі”, адже навіть під час повномасштабної війни на нього продовжували виділятися мільйони гривень. І поки одним пояснювали, що для чогось “не вистачає коштів”, для недобудованого об’єкта гроші чомусь знаходилися стабільно. У 2023-2025 роках через Prozorro було оголошено чергові закупівлі на майже на 8 мільйонів гривень для продовження робіт по скверу, а це означає, що навіть після років будівництва та вже витрачених коштів проєкт продовжував вимагати нових мільйонних вливань із бюджету громади. Окремого болю цій історії додає й те, що навіть під час повномасштабної війни, коли вся країна живе в реальності щоденних зборів на дрони, автівки, РЕБи та лікування поранених військових, на недобудований сквер продовжували спрямовувати мільйони бюджетних гривень. І поки волонтери буквально “вигризають” донати по 20–50 гривень, щоб закрити черговий збір для фронту, у центрі Новоукраїнки роками триває будівництво об’єкта, який уже давно став символом нескінченних витрат і нескінченних обіцянок. А за ці кошти можна було б закупити сотні дронів для наших захисників, допомогти підрозділам із транспортом чи обладнанням, а це — не просто техніка, а врятовані життя українських військових, які сьогодні платять найвищу ціну за те, щоб у тилу взагалі була можливість будувати сквери, фонтани й проводити красиві фотосесії на фоні “майбутньої окраси міста”.
Шістнадцять років при владі — це вже занадто великий термін для того, щоб і далі пояснювати проблеми обставинами, попередниками чи нестачею часу, адже за такий період громада має право не на чергові звіти й презентації, а на реальні результати, видимий розвиток та чесні відповіді про те, чому багато важливих для міста проєктів так і залишаються на рівні красивих обіцянок.
А небайдужа Новоукраїнка справді існує. Саме тому люди досі не мовчать, адже коли любиш своє місто — болить не лише через занедбані фонтани, а й через змарновані роки, втрачені можливості та відчуття, що громада заслуговувала на значно більше.
Максим Буцалюк
https://www.facebook.com/groups/848333291902128/user/61588967134675