Що керувало цими варварами – це матеріал для майбутніх дисертації. А зараз ми маємо те, що маємо: залишки твердинь та зруйновані вежі, чагарники в колишніх парках, тьмяні фрески та провалені дахи…
Нинішній владі ніколи перейматися колишніми панським маєтками – вони будують свої палаци.
Скільки таких садиб понівечених, сплюндрованих, залишилось в Україні. Всі вони унікальні і неповторні у своїй красі. А скільки вони зберігають таємниць! І відкривають їх лише вибраним, тим, хто серед повалених стін, серед чагарників та заростей бачить їхню минулу велич.
Той, хто почує тихий голос минулого, стає їхнім вічним охоронцем і кладе своє життя на відродження архітектурної перлини.
Завдяки саме таким людям фортеці та маєтки отримують не тільки стіни, а й душу.
Серед таких фанатів – Олександр Матвійович Пажимський – оберіг музею-садиби в Самчиках на Хмельниччині.
Народився він на далекій Черкащині.. Життя привело до мальовничої Волині. І він закохався в тихе плесо річки Случ, в дубові праліси, в сонячні галявини, в затінки перелісків. І в панський палац, який охороняють два дивних лева з людськими обличчями : один – усміхнений, другий – смутний.
Та й сам палац незвичайний: на стінах – залишки чудового ліпного декору, на стелі – дивний азіатський декор, фігурний паркет, дивовижний парадний інтер’єр.
Навколо палацу –мурована брама, залишки панського парку, незвичайна споруда з китайським дахом – льодовня. Все це наштовхнуло науковця на пошуки минулого закинутого маєтку.
Краєзнавці занурилися в історію.
Маєток заклав польський пан Хоєцький на початку ХVIIIстоліття . Головна розбудова палацу відбулася в кінці 18 століття. В ті часи на теренах України панував стиль класицизму, заснований на культурні спадщині античності. Мистецтвознавці називають цей стиль «ампір».
В палаці збереглась унікальна кімната «Японський кабінет», де залишився фресковий живопис на східну тематику. Тут і дракони, і самураї, дивовижні метелики та багатий рослинний орнамент, який закритий звичайною штукатуркою, аби радянські службовці не відволікалися в своїх кабінетах під час розбудови світлого комуністичного майбутнього…
В Україні мабуть це єдина японська кімната 18 століття. І вона потребує негайної реставрації – фрески з’їдає ненажерливий грибок.
Зали палацу з чудовими ліпними декорами дають підставу вважати палацо-парковий ансамбль в Самчиках одним із блискучих творів архітектури та садово-паркового мистецтва періоду зрілого класицизму в Україні.
Маєток неодноразово переходив із рук в руки. Останній господар за радянських часів– Хмельницька державна сільськогосподарська дослідна станція.
Коли краєзнавці добилися передачі палацу в державну спадщину, вони вивезли не одну вантажівку бруду. А приміщення будинку було в плачевному стані. Скільки сил поклали науковці аби зберегти і відродити унікальні розписи та ліпнину. Для відвідувачів відкрито лише половина палацу – все інше чекає реставрації. І без національної програми тут не обійтися. Все руйнується швидше, ніж ремонтується.
Завдяки Олександру Матвійовичу та його однодумцям, у 1997 році ансамбль оголосили Державним історико-культурнним заповідником, а у 2001 році маєток занесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України національного значення.
Але на 20 гектарах музею ще й досі є кілька квартирантів: лікарня, будинок культури, дослідна станція, і навіть приватні будинки. Науковці неодноразову судилися зі своїми «сусідами», аби навести лад в музеї. Влада, як завжди, не реагує, а музейникам не вистачає сил. В музеї працює всього 13 співробітників-фанатів. Вони і екскурсії ведуть, і науковою роботою займаються, і парк прибирають. Дивно, що музей обласного підпорядкування має такий куций штат.
Завдяки зусиллям цього невеличкого колективу у Самчиках дуже затишно і гостинно. Чого вартий розкішний парк з 200 літньою історією. На чисельних алеях парку можна зустріти понад 250 рідкісних рослин, які привозили до Волині з різних куточків світу – рай для ботаніків для флористів. Тут є навіть дві червонокнижні рослини: модрина польська та кедрова сосна європейська. Кажуть, ця модрина єдина в Україні. Маєтковий парк створювався в кілька етапів. Спочатку – парк Хоєцьких, пізніше – П.Чечелем, останній запросив до розбудови ірландського паркового зодчого – Діоніза МакКлера, який заклав понад 50 парків панських маєтків, що розкидані на Поділлі, Волині та Київщині.
В парку органічно переплелися споруди, алеї та паркові дороги, що утворили єдиний унікальний ансамбль. Науковці між собою називають маєток українським Версалем.
І знаходиться архітектурне диво неподалік від туристичної Мекки Хмельниччини – Кам’янець -Подільського, на трасі Житомир-Хмельницький. Правда, вказівників на трасі нема, та до музею веде гарна асфальтована дорога. Не заблукаєш…
Наталка Іванченко