Ще парочка-тройка висновків з почутого на Прес-конференції Владіміра Путіна:
1) Реальних конкурентів головному кандидату на президентських виборах не буде. Ніхто їх до кампанії допускати не збирається. Пояснення причини просте – в Росії другої України не буде, власні “саакашвілі” там не потрібні. І до речі це пояснення сприйметься росіянами, адже за біля 4-х років вкрай агресивної антиукраїнської пропаганди небажання, щоб було “як в Україні”, вже присутнє на рівні підсвідомості.
2) Які би не проводилися реформи (Конституцийна, виборча тощо), Владімір Путін для Росії – це пожиттєво. Він відповідає за все, – від Трампа з Кім Чен Ином до природозахисної зони на Байкалі, рівня пенсій, зарплат, народжуваності, чорної ікри тощо. Без нього в тій формі, в якій вона існує, Росія просто не зможе функціонувати.
3) Якихось чергових військових чи інших авантюр від Росії чекати не слід, принаймні в короткостроковій перспективі. Владіміру Путіну складно вдавалося приховувати свою втому і навіть роздратованість через кіпу проблем, з якими він має справу останнім часом. А приймає рішення такого роду виключно він сам.
4) Імідж “Путін – миротворець”, хай і в обережному м”якому варіанті, скоріш за все буде використовуватися протягом всієї передвиборчої кампанії. Звідси спокійний тон по ситуації з допінговим скандалом і неучастю олімпійської збірної в Олімпійських іграх 2018, так зване виведення військ з Сирії і косметичне пом’якшення позиції щодо Донбасу (можливість обміну полоненими, місія ООН, США в колі перемовників тощо).
А загалом, незважаючи на звичну чітку режисуру, цього разу Президент Путін виглядав як такий собі ліберальний цар, який спустився зі свого трону до народу (і гостей), і терпеливо вислуховув всіх. Навіть шикнув на всіх, спромігшись дослухати найнеприємніше для нього питання, яке задавав український журналіст.
Але була й особливість. Росіян цікавили в основному, якщо навіть не сказати ексклюзивно, внутрішні проблеми, яких в Росії, як стало зрозуміло по ходу “више криши”.