Національні стратегії
Метою, ціллю сьогоднішнього буття української спільноти на новому старті її розвитку, на початку століття є потреба стати самодостатньою, сильною, динамічною нацією яка залишає позаду період підневільності, невдач, і визволення, яка стає самовладною і, опираючись на власні творчі сили, досягає потуги та процвітання.
Національною ідеєю для цією мети є ІДЕЯ НАЦІЇ. (Стати нацією і бути нею).
(Класичне, традиційне визначення нації як духово-політичної спільноти, для України це – автохтонно-етнічна українська, більш ніж 80% основа з постколоніальними вкрапленнями інших етнічних груп і російського поліетнічного ареалу).
Стан речей:
Успадкована і штучно витворені передумови роздільності національного тіла по горизонталі – відмінності історико-культурної спадщини по регіонах, економічна спеціалізація населення, мовні особливості, релігійно-конфесійні і церковні порізнення, геополітичні орієнтації, політичні прив’язаності, партійно-регіональне поширення; по-вертикалі – незначна взаємопроникність політичної культури еліт, їхня регіональна ізольованість. З’єднує Україну посткомуністичний корумпований бюрократичний адміністративний апарат, правоохоронні органи, силові структури і здоровий глузд більшості українського народу. З частини цього українського соціуму зародилися тенденція розхитування державності через ідеї сепаратизму південно-східних областей. Це буде загострюватися у випадку, коли корумповані групи від цього регіону не будуть вмонтовані у владні механізми центру і, мимо їх волі, в державі наочно буде здійснюватися політика національного відродження України. Спекулятивні політики і зарубіжні центри роблять надзусилля для поглиблення успадкованих протиріч і демонтажу української держави.
Стратегія:
І. Ключовою стратегією для досягнення цієї мети є формування духово-світоглядових вартостей, національного усвідомлення української еліти і спільноти для вилонення і організування з її суспільного життя національного зусилля, політичної дії – яка забезпечить українській нації здатність бути господарем на своїй землі, дасть їй гарантії вияву торжества своєї волі у всіх ділянках життя, бути успішним чинником світових геополітичних змагань.
Національна ціль:
Необхідність підготовки, проведення і задіяння результатів чергового етапу української національної революції.
Тактика:
1. Оформлення і за будь-яких обставин системне, по можливості масове поширення ідейно-світоглядових вартостей оновлення українського буття, української національної солідарності.
а. максимальне солідарне діяння свідомих, підготовлених чинників в уже випробуваних українських організаціях і партіях.
б. через наявні структури громадського українського життя, їхні заходи, акції.
в. через симпатизуючі і співдіючі національно-патріотичні чинники в державних структурах, органах влади.
2. Вироблення ключових політичних формул, які б впливали на зміст і політичну направленість виборчих кампаній.
3. Виділення у соціумі і територіально відмінному просторі політичної свідомості пріоритетних цільових груп для окремої роботи з ними:
а. Молодь, яка виростає у районних центрах, яка стає україномовною, водночас соціально обділеною – брак робочих місць і перспектив як для самореалізації, так і для реалізації тієї України, яка вже у їхній свідомості сформувалася. На відміну від молоді з сіл, ця частина молоді не вважає себе повязаною із традиційною з аграно-селянською свідомістю і традицією сільського життя-виживання. У неї більше часу і можливостей вести міський спосіб життя, часто кращий рівень забезпеченості, поінформованості.
Денаціоналізуючі чинники з мегаполісів та із ЗМІ мають небагато факторів впливу на таку молодь – вони серед неї не живуть, не знають її проблем і, окрім телебачення, масованого продажу алкоголю нічим іншим не можуть щоденно на неї діяти.
б. Національне усвідомлення студентства через захист успішних і престижних українських національних зразків популярних молодіжних субкультур (музичні течії, спорт, види відпочинку).
Пріоритетні стратегії:
1. Стратегія відродження духу українства як спільноти – духу як вольового напруження, екзистенційної визначеності і самореалізації.
Мотивація:
Духовне, ідейне самовизначення людини вивищує її при доланні національних, політичних чи приватних проблем, дає їй мотивацію, внутрішнє право , бажання і натхнення долати зневіря, відчай, долати бар’єри неймовірності, діяти глобально у національному просторі всечасності. У боротьбі нації її дух стає основою звитяг, хоробрості, подвигів і перемог. У творчості – прорив до нових ідей, наполегливість у їх реалізації, освоєнні нових просторів і цілей.
У збройних визвольних змаганнях пріоритет духу як перемагаючого фактору в українців яскраво проявився у козацькі часи і в українських націоналістів у період визвольної боротьби у ХХ столітті. Прикладом успішно діючого духу і національної свідомості є діяльність національних діаспор, орденів, релігійних течій, успішних націй в цілому.
Стан речей:
За часи підколоніальної залежності, денаціоналізації і визискування, у тривалі для багатьох поколінь українців періоди поразок і гноблення, були винищені як кращі носії українського духу, так і у народі вироблювалася саморятівна звичка не проявляти його (не проявляти свого національного і особистого «я»). Така особиста і національна поведінка самозаховування, яка вимагала мімікрувати своє автохтонне природнє національне «я» у соцільно-національному вимірі формувала покручів, самовідреченців, зрадників, різноманітних вислужників окупантів, сформувала явище малоросійства і хохляцтва. Відрубність чинника духовості сприяла серед українців формування комплексу меншевартості, відречення від своєї нації та необхідності поділяти з нею її долю і стала складовою національного характеру, національної поведінки – часткою ментальності домінуючої частини спільноти. Українцями не хочуть бути, від свого українства відрікаються, над українським насміхаються, українське зневажають – як таке, що виявилося життєво непридатним, непрестижним, неефективним, другорядним, неперспективним, «сільським», не міським, на їхне сприйняття українське не може бути сучасним, конкурентноспроможним, успішним для кар’єрного росту, успішним перед російським, перед європейським… Перший бар’єр, який мають подолати українці – це обструкцію своїх внутрішніх ментальних окупантів, своїх єдинородних національно байдужих співітчизників, які найкраще знають, як бути українцями, бо такими були їхні батьки чи діди, але вони зреклися і ними не є, які чинять найзапекліший, найкваліфікованіший опір – ментально, на рівні побуту, щодня, у політиці, в економіці, на робочих місцях прагнучи перетворитися у паралельну спільність. Саме вони є найефективнішими помічниками, агентами впливу індивідуальними і колективними, свідомими і маніпульованими для всіх зовнішніх конкуруючих з нами спільнот.
Ціль:
Подолати своїх – повернути їм українство, оздоровити, долучити в духово-енергетичний організм нації – провідна ціль. Українців треба щоденно народжувати не тільки появою на світ фізично, а й наверненням в українство духо-політично.
Прикладом оздоровлення народів від постколоніальних синдромів чи проживання без власних держав чи теренів є євреї – з відродженням мови, держави, вибудуванням глобальних впливів, вірмени, поляки, кримські татари.
Завдання:
1.1 Необхідність створення авангардно і наочно-результативно діючих зразків українських мікроспільнот – у політичному, професійному, молодіжного руху вимірах, їх солідаризація і підтримка. Оскільки значний масив носіїв совковості, проросійської орієнтації (традиційний престиж російського і радянська співучасть у виробленні її агресивної сили) – домінує на південному сході України, особливо у містах, мегаполісах і належить до старшого та середнього віку. Для націєтворчих перспектив слід сприяти творенню нових молодіжних середовищ і окремих професійних груп. Для осягнення рівня: україномовні – успішно-владні (чого не скажеш про пост майдан 2005 року), – урбанізовані, – багаті, – творчі, – корпоративні.
1.2 Пропагандивно-медійний супровід цього явища. Сприяння видання літератури про національно-визвольну боротьбу, національних діячів, героїв, подвижників, діяльних патріотів. В тому числі про роль українців у історії, науці, культурі інших народів та держав. В тому числі українців, які спричинилися до шкоди Україні на службі чужим імперіям і на внутрішньому фронті.
2. Стратегія становлення національного характеру, індивідуальної і групової поведінки – змінити українську людину в її до сьогоднішній меншовартісній так і в підсовєтській самореалізації.
Утвердити, спираючись на традицію козацтва, кращих зразків національно-визвольних змагань ХХ століття, в молодих поколіннях українців якості національної гідності, честі, шляхетної самореалізації у всіх ділянках національного життя.
Мотивація
Чимало дослідників, ідеологів, публіцистів звернули увагу, що однією з найважливіших причин тривалої української бездержавності, а у часах національно-визвольних змагань боротьби – українцям бракувало не тільки національної свідомості та підготовленості, а часто наші дії були неуспішними через брак характеру і гідної національної поведінки як у керівництва, так і в українців як народного колективу. Тут і стихійність, коротка тривалість виступів (спалахування), і місництво – боротьба тільки за своє село, містечко – не розуміння глобальності, всесвітньості значимості, загальнонародності своєї діяльності, нерозуміння масштабу дії ворогів і їхньої тактики. Тут і невміння створити свою солідарну, загальнонаціонально оформлену силу – розпорошеність отаманів у 20-х роках поза єдиним державотворчим центром (хоча всі повстанці вели боротьбу проти тих же ворогів, ідей, і тими ж методами. Але об’єднані не були). Тут і перехід до ворожих для українства таборів – червоних, білих, німців, поляків, вислужницька, часто героїчна служба перед ними. Тут і чисельні обвинувачення у зрадництві своїх побратимів, відсутність взаємовиручки у випробуваннях. І те що українець не вірить у свою народну справу, або ж її зовсім немає, або ж боїться її відстоювати, що у нього притуплене почуття національної гідності, любові до свого народу і майже зовсім немає гордості за свою державу. Що його патріотизм територіальний (місцевий, пейзажу малої батьківщини), що він індивідуаліст і інших українців не цінить, а заздрить їхнім успіхам і їх не любить (психологія бажати сусідові шкоди). Що він краще визнає за пана чужинця, ніж сам буде паном, тим більше провідником, паном стане сусід чи друг. Що він ладен жити у чужій державі-імперії, ніж буде боротися за свою. Що українець немає будівничої політичної культури, а більше руйнуючу – невміння збудувати дієву ієрархію, невміння визнати кращим іншого і знайти у спільній справі корисне для загалу своє місце (де два українці – там три гетьмани).
.
Національна ціль:
Сприяти творенню активної, домінуючої у своєму поколінні у всіх регіонах України авангардної молодіжної протоеліти, яка народить престижні, дієві зразки самореалізації нового українського «я», яка поведе за собою масив українців, котрим сьогодні від 15 до 35-40 років, яка створить модель нової української нації.
Стан речей:
Тривалий період підколоніального життя призвів до деформацій у народній психології і поведінці (що відбилося на політичній культурі і традиції) – відмова від боротьби за власну державність, пристосуванство і кон’юнктура у виживанні, упослідження власних надбань і традицій, керування у суспільних справах комплексом власної меншовартості, зрада національних інтересів і організованих співвітчизниками українських зусиль для захисту української справи, відречення від української мови, відрив від природніх, українських державницьких позицій і перехід у москвофільство, малоросійство, або ж на позиції псевдоінтернаціоналізму і космополітизму, що підірвало сили нації у ХХ столітті.
Спотвореність людського і українського в особистості комуністичним експериментом призвело до кризових, занепадницьких результатів у так званому «перехідному періоді» 1990-х роках у владі, економіці, соціумі, демографії, духовності і моралі – іти дальше такою дорогою цей пострадянський монстр довго не зможе.
Завдання:
2.1 Пропагувати зразки поведінки героїчної української людини, яка гідно виходила з випробувань у чисельних історичних ситуаціях (тут знову ж незмінним прикладом є в першу черга життєва постава українських націоналістів як у боях, так і в життєвих обставинах ГУЛАГів і під пресом КДБ, героїка повстанців 20-х років і козацька звитяга. Гідна людська поведінка українців у чужих політичних, військових, науково-технічних проектах має подаватися із розумінням тодішньої драми обставин, у яких українці достойно діяли не для української держави і народу. Водночас повинні засуджуватися всілякі діяння проти українського народу.
2.2 Створити архів фактів, прикладів, текстів, літератури, пам’ятних місць і подій, календарі, церемоніал і традицію для культивування української слави, перемоги, перемоги навіть у тимчасових втратах і бойових поразках.
Всі минулі звитяжні і переможні і програні бої і зриви, кампанії чи змагання слід подавати як одну неперервну боротьбу-перемогу, розтягнену у поколіннях і часі битву українців за свою свободу, самоствердження, державу, яка завершилася успіхом котрий слід розвивати. Бої під Конотопом, Жовтими Водами є переможні, подвиги під Крутами, Базаром чи Гурбами, чи майже у кожному селі на заході України у 40-50-х роках у боях, які у військовому відношенні завершились поразкою, були перемогою у війні українського духу і національної етики над зайшлими окупантами, які історично – в політичному, ідейному і державному результатах на той час зазнали поразки.