ЩЕ РАЗ ПРО ВИСОЦЬКОГО, В”ЯТРОВИЧА ТА КГБ-ФСБ

Людина ніколи не може обирати собі ані батьків, ані рідної мови, ані місця свого народження.
Галичани, подоляни, волиняни, закарпатці та буковинці мають знати, що майже всі їхні україномовні друзі тут із Києва, Харкова, Дніпра, Одеси, Донецька та Запоріжжя мають за свою рідну мову російську.
Так, ми всі потім стали українцями, але, на відміну від вас, шановні західняки, кожний із нас до того пройшов свій важкий шлях становлення свого українства.
Я, наприклад, лише дізнався про те, що я українець, у свої 14 років, а став ним де-факто лише у 30!
Для всіх нас, східняків та наддніпрянців, В.Висоцький був тією людиною, яка допомогла нам перетворитися із совків на українців.
Так, він не був, безумовно, нашим українізатором напряму, але допоміг нам вилізти із липучої совкової шкіри. Тому він є одним із наших улюблених поетів, і ми йому вдячні за те.
Може, Висоцький допоміг у тому й західнякам, але для них він завжди був і залишається іноземцем, тому що співав свої пісні російською…
А для того, щоб розуміти нас, східняків, у питанні сприйняття Висоцького, західнякам треба бути справжніми інтелігентами – людьми, які можуть розуміти чужий біль із гарно розвинутум почуттям емпатії.
На жаль, мій учорашній пост про Висоцького показав, що більшість із них є лише інтелігентами пострадянськими, які керуються вічно-тоталітарним гаслом: хто не з нами – той проти нас.
Вчора 10 (!) західняків після прочитання того мого допису вирішили, що я не вартий бути їхнім другом тут. Ще 5-х я вимушений був забанити вже сам за відверте хамство в їхніх коментах на мою адресу…
Тепер, як кажуть, піднімімось над суєтою і придивімось, кому ця колотнеча між українцями потрібна.
Вочевидь, що влітку 2014 року Кремль був шокований тим, що разом із західняками гідний опір його навалі на Донбасі чинили російськомовні українці та навіть росіяни.
І з цими зародками політичної нації Путіну було треба терміново щось робити. І краще за все, за старою імперською традицією, нас варто було якось роз”єднати.
Прокремлівські аналітики та психологи прорахували, як те зробити, а вже російські спецслужби взялися за реалізацію їхніх рекомендацій.
Про те, що це було саме так, а не інакше, й свідчить обрання дорогого серцям російськомовних українців Висоцького В”ятровичем та іншою російською агентурою за яблуко розбрату.
Дивіться, вони ж не обрали для того, скажімо, С.Ротару, яка, на відміну від Висоцького, є справжнею совкинею, і пісні якої звучать сьогодні у нашому радіоетері у десятки разів частіше за пісні останнього.
Чому? Та лише тому, що Софія Михайлівна зовсім не така дорога для більшості українців, як Висоцький.
А захисникам В”ятровича раджу подумати над тим, як він у свої 25 років міг стати директором архіву СБУ. А тим, кому думати важко або ж нічим, раджу звернутися по допомогу до людей, які мають якесь відношення до радянських та пострадянських спецслужб…

Олександр Крамаренко

і