Пройшов черговий совковий за спогадами “безсмєртний полк” а, по суті, “русскій марш” у Києві.
Цього року він був більш чисельний (більше 3-х тисяч) і менше маргінальний ніж раніше.
Було багато середнього віку совків з вищою освітою, їхніх дітей і онуків, військових пенсіонерів, бувших партпрацівників, трохи московськоправославних. Ледь де траплялися бувші ветерани-учасники ІІ Світової війни, яких, в більшості, вже вели під руки.
Згадати чи вшанувати померлих чи поляглих на війні – є родинним обовязком. Але багаторічні організатори цих маршів менше всього піклуються про память – їм, головне, зібрати масовку і від її імені (у більшості свідомо делеговане) задекларувати свої антиукраїнські цілі і проросійське наставлення публіки.
Тому під насичені комуноідейністю і совковим мілітаризмом пісні та мелодії лунало: “фашізм нє пройдьот!”, “слава совєтскому народу” і подібне. Русскомірні марші реваншистів в час війни свідчать, яким політично хворим є сучасне українське суспільство і як непросто йому вирватися з лабет совкового і мосвоорієнтованого чиновництва, правоохоронців та військових. Дискусії із цим середовищем показують, що втрата перспективи, маргіналізація цих суспільних кіл сліпить людям очі і ради збереження своєї колишньої впривілейованої вищості вони готові запалити українську хату.
Якби українська влада захиталася і втратила контроль над політичними процесами – ми маємо підготовлений актив для створення “народних республік” у кожному краї які з вдячністю приймуть війська Путіна.