У вранішньому безлюдному парку минаю парочку, яка обсіла лавицю під розкішною, все ще медоточивою липою. Він у сірому костюмі, сірий чуб бобриком, та й увесь – наче притрушений холодною осиковою золою. Вона – у барвистому прикиді, але обличчя…
Уявіть топографічну схему, на якій колами позначено місця техногенних катастроф. Два чорні кола окреслюють очі, одне червоне – рот. “Червоне – то любов, а чорне…”
Дама “істочаєт восторг”:
– Бл*дь, Максім!.. ВАУ!..
І нехай після цього хтось із непросипущих скептиків отутво мені заперечить, що ми, сіроми, все ще не в Европі. Дзуськи! Звиняйте, ВАУ!
Однією лабутеною вже там!