Ніколи б не подумав, що життя обернеться саме так. Мій дід – пройшов непростий шлях військовослужбовця.
30 років тому я сам складав присягу в Омському вищому загальновійськовому училищі ім. Фрунзе.
А нині мій син обрав кар’єру військового. Він особисто прийняв рішення піти з університету та присвятити себе військовій справі. Він став курсантом військово-морського училища в Мюрвіку.
Тож нині зібрав разом всю сім’ю, аби побачити, як син складає присягу. Я дійсно пишаюсь ним. Він мріє стати спецпризначенцем морської піхоти.
Військово-морське училище в Мюрвіку – має дуже давню та шановану історію. Сьогодні відвідав казарми, яким майже 100 років. Зважаючи на умови, де виховують військових – не дивно, що тут отримують путівку в життя дійсно кваліфіковані офіцери військово-морських сил Німеччини.
Окремо хочу відзначити, те, як німці пишаються своїми військовими. Для них – це справжнє свято.
Вірю, що і в Україні не менше пишатимуться своїми героями – учасниками АТО. Перший і найголовніший крок вже зроблено. Ми бачимо це, коли наші діти обирають кар’єру військовослужбовців. Вони не бояться, а пишаються! І це добре.