З огляду на майже цілорічну виборчу кампанію у 2019 році у все частіших дискусіях актуалізується ряд стверджень, котрі є наслідком попередніх виборів.
Одне з них – “який народ, така й влада”.
Щоб усунути негідну владу, народ (очевидно активна патріотична частина) виходить на Майдан і перемагає.
Нова влада, принаймі важлива її частина, з різних причин: або не є успішною фахово, чи вступає у змову із частиною системи і сама корумпується, чи не спроможна подолати саботаж.
Так було опісля Ющенка.
На наступних виборах народна більшість вже посилає до влади реваншистів, які знову грабують країну і тягнуть її в Росію.
Тобто народ, не особливо задумуючись і, взявши передвиборчий хабар, не обирає кращих, а виливає лють на “попередників” і підтримує антагоністів.
Отже – тоді поширюється теза “народ не поміняєш” і, у кращому випадку, “ми приречені обирати менше зло”. Так по зачарованому колу.
Сьогоднішні рейтинги показують явну політичну безвихідь, паніку відчаю, у яку потрапили маси виборців, котрі у політичному хаосі шукають джерела чуда, месійності чи, хоча б, штукарства, яке, можливо й порятує.
А реваншисти вже пройшли підготовчий етап і працюють по плану. Недавно почув пані Королевську на 112-му, вона впевнено каже, що “ету банду нада сметать”.